Вона обирає прикраси
І сарі на ринку в Покхарі,
Сидить із пляшкою віскі
В пустому нічному барі,
У офісах Уолл-стріту
Важливі вирішує справи,
А часом в горах Суматри
Вітає досвітні заграви.
В лісах вона знає тропи,
Які невідомі і вовку,
Вона прокладала в Європу
Шляхи для дамаску і шовку,
Вона дуже добре знає
І хижі, й палаци-карети,
Вона відливає кулі
І гострить солдатські багнети.
Вона полірує мармур
Ногами рабів і дожів,
Вона - найосяйніша леді
В таверні, і в оперній ложі.
Як жінка, що має владу -
Чекати примушує вічність,
Й раптово приходить завчасно
Її Королевська Величність.
Почуєш лиш ти її шепіт
І подзвін коштовних браслетів.
Вона неповторна в вуалі
Між білих воскових букетів.
Із рук забере тихо й ніжно
Штурвал і кермо, і кормило,
І інші піднімуть на щогли
Припилені білі вітрила.
Якщо відчував ти і мислив,
Знав біль і пізнав насолоду -
Не страшно із нею пірнути
В прибою холодну воду.
Якщо ж прогоріло багаття
Й душа мов портянка стерта-
То буде вона безжальна,
То буде вона нестерпна.
Не страшно скінчити мандри
По довгій цікавій дорозі.
Та страшно життя нерішучо
Простояти на порозі.
