Як християни собі Різдво заборонили

Більше матеріалів у телеграмі — NGO Media Bober

Щойно перша сніжинка приземляється нам на долоню й у вікнах будинків починають мерехтіти святкові гірлянди, ми знаємо: довгожданна святкова пора нарешті настала.

Ні для кого не є таємницею те, що історія бачила декілька атеїстичних режимів, чия ідеологія забороняла будь-які релігійні практики. Приклад, з яким ми всі знайомі – це Радянський Союз, де офіційна політика партії стверджувала, що всілякі релігійні увірування й обряди заважають побудові утопічної комуністичної держави. 

Тому зовсім і не дивно, що в такій антирелігійній державі як СРСР публічне проведення Різдва буде заборонено. Звісно, коли у Софійському соборі в Києві розташований музей атеїзму, не так і легко відсвяткувати народження Христа! Проте табу на Різдво так чи інакше полягає поясненню, коли воно накладене антирелігійним правлінням – але аж ніяк не христянським!

Тим не менш, саме це й трапилося в Англії в 1647: пуритани, що належать до протестантської гілки християнства, заборонили собі Різдво. Як і чому – дізнаймося у цьому матеріалі.

По-перше, хто такі пуритани?

Поговорімо спочатку про те, ким пуритани були й чого вони прагнули. Пуританство (з англ. “purity” – чистота) було британською версією кальвінізму – релігійної течії, що спиралася на трактат швейцарського теолога Жана Кальвіна та виникла незадовго після “95 тез” Мартіна Лютера та Реформації. І пуританство, і кальвінізм пропагували просту й аскетичну церкву – повну протилежність до католицтва з його індульгенціями, розкішно прикрашеними соборами, іконами з позолотою, органною музикою та щедро оздобленими священицькими рясами. Так, пуритани вважали, що священики повинні носити звичайнісінькі чорні ряси; що, замість ікон, промальованих до ювелірних деталей, на стінах церков повинна бути біла фарба; що музика під час богослужіння чи різнокольорові вітражі лише відволікають вірян від Отця та зміщують центр їхньої уваги зі внутрішньго на зовнішнє. Крім того, однією з особливостей пуританського вчення було те, що вони були противниками єпископату (такої системи управління церквою, що базується на строгій ієрархії) і натомість прагнули замінити його колегіями виборних старійшин.

Таким чином, англійські кальвіністи наполягали на тому, щоби будь-які рішення стосовно церкви приймалися не єпископами, яких обирав зовсім відірваний від місцевих справ Папа Римський, а комітетами старійшин, що їх обирали безпосередньо віряни. Важливу роль згодом відіграє той факт, що на початку XVII століття пуританство розкололося на 2 крила: прихильники більш поміркованої течії називалися пресвітеріанами, а більш радикальної – конгрегаціоналістами (головна відмінність між цими двома напрямами полягала в тому, що останні фокусувалися саме на знищенні єпископату).

Пуритани й держава

Про пуритан зрозуміло – але ж яку роль вони відігравали в англійській державі? 

Аби відповісти на таке запитання, варто звернутися до Англійської громадянської війни 1642-51 рр. Цей конфлікт був запеклим і довготривалим протистоянням пуританських сил Олівера Кромвеля, які наполягали на створенні парламенту, та англіканців, що відстоювали консервативні інтереси короля Чарльза (Карла) I. Урешті-решт, Кромвель здобуде перемогу, що у короткостроковій перспективі принесе тріумф пуританцям. Але у довгостроковій – досягнення Кромвеля виявляться настільки важливими, що вони відіграватимуть авангардну роль в управлінні Англією навіть у XXI сторіччі: так, у 1651 році Англія, замість абсолютної монархії, стала конституційною монархією. Це означало, що безмежна влада короля тепер-то обмежувалася демократично обраною установою; крім того, ця революція, яку часто називають буржуазною, сигналізувала крах феодального устрою та стимулювала економічний прогрес у країні.

Повертаючись до релігійного протистояння, що було невід’ємним компонентом Громадянської війни, варто зауважити, що під час конфлікту й аж до смерти Кромвеля в 1658 році Англією домінували пуритани – точніше, вищезгадані пресвітеріани. Хоча вони й були більш поміркованими, ніж конгрегаціоналісти, їхня політика різко змінила релігійний вектор країни – у чому ми згодом впевнимося.

Що не так з Різдвом?

Отже, як ми вже пересвідчилися, пуритани відстоювали надзвичайну просту, аскетичну церкву та ставилися з презирством до будь-яких атрибутів, що відволікали вірян від Бога. Тому й недивно, що Різдво постраждало від пуританських реформ, здійснених за Кромвеля. Але така атака на свято не була безпрецедентною: у різних куточках Європи протестанти також ставилися до 25-го грудня з підозрою.

Перш за все, пуританів не задовольняло те, що Біблія не містила жодного заклику до святкування народження Христа. Під час Таємної вечері, наприклад, Ісус відкрито сказав своїм апостолам, щоби ті згадували його під час Святого Причастя в формі хліба й вина; а ось про те, що потрібно святкувати Різдво, у Новому Заповіті й ні слова.

По-друге, пуритани вважали, що святкування Різдва аж надто нагадує язичницькі свята. Цей аргумент був цілком обґрунтований: Різдво святкується 25-го грудня з тієї причини, що саме тоді Римська імперія святкувала День “нескореного сонця”. Така традиція продовжувалася аж до 380 року, коли римляни офіційно прийняли християнство. Тоді й було прийнято рішення знищити всіляку згадку про свято, що його так поважали язичники: тепер 25-го грудня, замість Дня нескореного сонця, святкувалося Різдво. Британія як римська колонія прийняла християнство значно пізніше, наприкінці VI століття, тож невдоволення пуританів є цілком зрозумілим.

Третьою й найбільш очевидною претензією до Різдва є те, що пресвітеріани прагнули позбутися впливу католицької церкви, у якій, ясна річ, це свято залишалося центральним. Так, багато хто вважав, що відзначання 25-го грудня стало занадто розпусним і п’яним. А це, звісно, відволікало вірян від насправді важливої речі – любові до Бога.

Заборона Різдва

Ось ми й підійшли до центрального питання – заборони Різдва. Як і багато інших подій в історії, вона не відбулася як грім посеред ясного неба. Так, за декілька днів до Різдва у 1644 році актом парламенту було заборонено проводити церковні служби 25-го грудня. Це була спроба зупинити Громадянську війну; можливо, якби тоді більшість населення прислухалася до рішення парламенту, то Кромвель тріумфував би в 1644-му, а не в 1651-му. Тим не менш, спроба пуританів встановити контроль над населенням була невдалою: більшість проігнорувала тодішню заборону Різдва.

А ось фінальна, неповоротна заборона цього свята припала на 1647 рік. Тоді парламент знову видав розпорядження, що забороняло як Різдво, так і Великдень. Вірянам не дозволялося відзначати ці події ні вдома, ні у церквах. Тоді вперше було введено штрафи за непідкорення таким новим законам. Але знову-таки, заборона на Різдво не користувалася популярністю з-поміж населення!

Урешті-решт, англійці не мали вибору, окрім як змиритися з тим, що їхньому улюбленому святу прийшов кінець. Уже в 1647 році було зрозуміло, що пуритани не планували припиняти релігійну та політичну боротьбу, допоки вона не закінчиться їхньою перемогою. У 1652 році, коли сили Кромвеля нарешті тріумфували, актами парламенту було посилено та підтверджено штрафи за святкування Різдва. Так, 25-те грудня перестало бути вихідним: усім крамничкам і маленьким бізнесам було наказано працювати в цей день. Церкви мали бути зачинені на Різдво.

Наскільки успішною була заборона Різдва?

Загалом – неуспішною. Ні в 1644, ні в 1647, ні в 1652 віряни не тішилися забороні свята, що лежало в серці їхньої релігії. Навіть в Лондоні парламент скаржився в 1656 році, що заборони ніхто не дотримувався, а місцеві депутати прокидалися 25-го грудня під звуки різдвяних святкувань.

Крім того, заборона не була довготривалою. Вона змогла протриматся лише до 1660 й суто завдяки парламенту Олівера Кромвеля. Після смерти лорда-протектора Англії в 1658 році, монархію було відновлено (адже в ході Громадянської війни короля Чарльза I було страчено), а заборону на Різдво – знято.

Висновки

Як на мене, ця історія з Англії XVII сторіччя не є відірваною від контексту сьогодення. Напередодні 25-го грудня вона змушує задуматися – навіть не з релігійної точки зору – який посил несе Різдво для кожного з нас. Дивовижно, що скарги пуританів про те, що зимові святкування є “розпусними й п’яними”, гарно резонують з тим, як сучайне Різдво потерпає від комерціалізації.

Так чи інакше, той факт, що зараз ми можемо насолоджуватися релігійною свободою та обирати, відзначати певне свято чи ні, є справжнім привілеєм. 

Щасливих та мирних свят!