— А як на мене це дуже милий кінь… — провела я по гриві коня — Тільки на початку він зміг мене налякати але потім я опанувала себе.
— Але як? За весь час, що він тут ніколи нікого не слухав. Ґрані дуже норовливий кінь. — на ці слова кінь нервово смикнув головою.
— Ось як тебе звати, мені приємно познайомитись з тобою Ґрані, а мене звати Олекса — проговорила я до коня погладжуючи його ніс, на мої слова він опустився на переднє коліно та схилив голову.
Від цього Еріка переціпило, кінь вирівнявся, а ми так і стояли деякий час. Я й зовсім забула чого прийшла. Ерік недовірливо перевів погляд на мене та збирався вже щось сказати але потім пішов до стійла та зник там на декілька хвилин. Коли хлопець вийшов в його руках було сідло і вуздечка для коня.
— Мене за це Шео приб’є але мені цікаво перевірити теорію. — З цими словами Ерік накинув на Ґрані сідло отримавши у відповідь незадоволене фиркання.
— Теорію? І про, що ти зараз говориш? — З нерозумінням спостерігала за Еріком
— Все обов’язково розкажу але спочатку перевіримо одну теорію.
Він затягнув сідло та почав одягати вуздечку але кінь почав нервувати та махати головою, Ерік щось йому буркнув і той дозволив її одягнути на себе.
— А тепер ти маєш його осідлати… — Ерік приніс табурет, щоб мені було легше залізти.
— Що?! Ти серйозно, ти ж казав, що він небезпечний та неприборканий!
— Невже ти Олексо злякалась? Мені здавалось ви знайшли спільну мову. Спробуй, я впевнений, що у тебе вийде.
Мені було не по собі але поглянувши на Ґрані все ж вирішила спробувати. Залізла на табурет та почала робити все, що мені показував та пояснював Ерік. Коли я сіла в сідло то відчула на скільки кінь сильний, він нервово вдарив копитом об землю, хлопець його відвязав і не встиг відкрити ворота, як Ґрані зірвався з місця та побіг, в паніці все, що я могла зробити це вхопитись за повіддя.
— Ґрані будь-ласка спинись….. — мій голос розвіявся у повітрі не досягнувши вух коня.
В паніці я просто сильно потягнула повіддя на себе, від чого кінь різко зупинився та встав на диби. Не очікуючи цього я злетіла на землю вдарившись головою, удар був настільки сильним, що свідомість мене покинула.
* * *
Відкривши очі я побачила білі пухнасті хмари, що мирно пливли по блакитному небі. Але потім цей пейзаж затьмарила темрява, мене знову виключило.Так зі мною відбувалось ще декілька раз. Наступного разу я прийшла до свідомості коли на небі вже виднілись зірки. Сівши я відчула різкий головний біль.
— Ох, чорт, як же боляче….
— Не піднімайся так різко, ти розбила голову. — Ерік підбіг до мене притримуючи за руку допоміг піднятись.
— От тобі і теорія… — промовила відчуваючи пекучу біль у потилиці — Боже що це було, а де Ґрані?
— Він від тебе не відходив далеко, напевно відчував провину. Я вас знайшов тут.
Я озирнулась навколо та побачила спящого під деревом Ґрані та коня Еріка, також помітила, що ніде немає маєтку і зрозуміла, що ми заїхали доволі далеко. Ми були коло лісу, що був і коло маєтку, а величезне зелене поле було вкрите дрібними квітами, що мерехтіли у сяйві повного місяця. Небо було вкрите дрібними зірками та де-не-де видніються прозорі тонкі хмаринки. Цей весь пейзаж зачарував мене.
“Пейзажі тут просто зачаровують своєю красою, як і цей кінь але і наслідки у мене доволі неймовірні після їзди на ньому, не думала, що тут розтовчу голову.”
— Так про яку ж ти казав теорію Еріку?
— Я чув таку історію про цього коня, що він сам обирає собі наїзника, а когось чужого він не допустить на свою спину. І тут справді, Ґрані обрав тебе але моя помилка, що не навчив тебе їздити.
— Он воно, як… Я гадаю, що нам варто повертатись до маєтку, бо пані Шео буде хвилюватись.
— Боюсь, що мені відкрутять голову.
І тут я вперше помітила посмішку на обличчі Еріка, так це була посмішка з провини але все ж таки хлопець вміє посміхатись.
— Я думаю тобі точно не варто турбуватись про свою голову…— засміялась я, та пішла до коня — Ґрані будь-ласка довези мене назад до маєтку та не кидай більше на землю.
Присіла коло коня та погладила його по гриві, той повільно підняв голову та потерся носом по моїй щоці.
— Гаразд Еріку, поїхали назад, а то но відкрутять голову нам обом. Але пообіцяй, що після повернення Ґрані більше не будете так прив’язувати, а в нього буде своє просторе стійло!
— Добре, обіцяю, головне, щоб Шео не гнівалась.
Ми обидвоє сіли на коней та неспішно поїхали у напрямку маєтку. Протягом поїздки я милувалась оточуючим світом та спостерігала за Еріком, було незвично але хлопець став добрішим та привітним до мене.
