Загадковий Ліос. Глава 23. Поява, що змінила все

Я проповзла між наметами, декілька разів ховаючись за гілкою чи порожньою бочкою, аби мене не розчавили. Земля була холодною, а її вібрації передавали мені відчуття напруги та очікування битви. Дрібні камінці та бруд чіплялися до моєї луски, але я не звертала на це уваги. Моя єдина мета — дістатися до центрального намету.

Доповзши до входу, я обережно причаїлась, очікуючи нагоди. Вона з’явилася, коли один з охоронців, якого покликала Шео, зайшов всередину. Я вчепилася в його обладунки і, коли він зупинився, тихо спустилася на підлогу. Швидко проповзла поміж ніг інших охоронців і сховалася під кріслом, на якому вже сидів Еребус.

— Сюди нікого не пускати без попереднього погодження! — дала вказівку охоронцю Шео, її голос був владним та рішучим. Той прийняв наказ і вийшов, зупинившись біля входу. 

— Тебе, Ісфет, це теж стосується, — гаркнув Еребус, його очі палали люттю. 

— Так, — Ісфет вибігла за охоронцем та встала з іншого боку входу намету.

— Де вони? — перейшов до діла Еребус, його голос був низьким, наче грім, і сповнений гніву. Він злобно подивився на Шео. 

— Хто вони? — відповіла Шео беземоційно, її обличчя було маскою спокою. 

Вона була абсолютно холодна, як крига. Я тихо сиділа під стільчиком, тремтячи від напруги. Відчуття небезпеки було настільки сильним, що я могла майже доторкнутися до нього.

— Не забивай мені голову, ти знаєш, про кого я говорю! — Еребус нахилився до столу, його голос був низьким і наповненим холодною люттю. 

— Звідки? Ми пішли від тебе, як ти й велів, а раптом через два дні ти приходиш і вимагаєш щось від нас, — Шео незворушно відповідала, її голос був спокійним і впевненим. Вона змушувала його грати за своїми правилами.

Гнів Еребуса, здавалося, зараз вибухне полум'ям, і цей емоційний тиск, що наповнив намет, ледь не розчавив мене під стільцем. 

— Твоє наметове містечко оточене, — продовжив Еребус. — Якщо ви не видасте вашу колишню подругу і хлопця, я знищу це місце. 

— Знову ти погрожуєш? — з презирством промовила Шео. 

— Ні, я говорю зараз серйозно. Мені набридли ваші ігри, — він різко підвівся, а його погляд був сповнений рішучості.

Еребус обійшов намет, оглядаючи все, що там стояло. Шео беземоційно сиділа і спостерігала за ним, а я тихо сиділа під стільцем, молячись, щоб він мене не помітив. 

"Він відчуває нашу присутність," — проговорила Темрява в моїй голові, її голос був напружений. 

— Шео, я знаю, що вона тут… — Еребус, здавалося, втрачав терпець. Його голос був сповнений люті. 

— Ще раз тобі кажу, я не розумію, про що ти. Ти і без того у нас забрав багато, що ще тобі потрібно, я не знаю, — її голос був спокійним, але погляд був сповнений ненависті. 

— Да-да, я ж уже казав, ти не навчилася брехати, — раптом Еребус присів біля свого стільця та просунув руку під нього, хапаючи мене за шию. — Дивись, кого я тут знайшов.

"Він нас таки помітив раніше, ніж ми про це подумали," — пронеслись слова Темряви в моїй голові, а в них прозвучали нотки роздратування.

Еребус так стискав шию, що я більше не могла залишатись в образі змії. Мене охопила чорна курява, і я знову стала людиною. Прийнявши людський вигляд, я подивилась на Еребуса своїми очима, в яких вже не було страху, а лише рішучість. Шео спостерігала за цим, затамувавши подих. 

— Значить, ти змогла змовитись з Темрявою, здивувала, не очікував такої сили від людиська, — зареготав Еребус. Його сміх був гучним, але позбавленим радості, скоріше нагадував рик звіра. — Але це не важливо, бо чим довше ви співпрацюєте, тим більше вона знищує твою душу.

— Мене це не хвилює. — проговорила я. — Що важливіше, ти програв і тобі краще покинути це наметове місто.

Після моїх слів поруч з моїми ногами з повітря матеріалізувались дві великі димні змії з золотими очима. 

"О, ти гарно освоїла мою силу," — здивувалась Темрява. — "Ти мені подобаєшся все більше." 

— Поверни мені сина! — гаркнув Еребус, його обличчя спотворилося від гніву. 

— Ні. Він не твій син, — відповіла я спокійно, наступаючи на нього.

— Ісфет! — дівчина забігла в намет на поклик свого володаря. — Ми йдемо, але повернемось назад завтра, щоб забрати хлопця.

Коли Ісфет вбігла та побачила мене, а також двох змій поруч, вона заклякла від шоку. З цього стану її вивів гнівний голос Еребуса. Вона схилилась перед ним. 

— Добре, володарю, — чітко промовила Ісфет.

Вони вийшли з намету та пішли назад до своїх військ. Я з Шео залишились у тиші. Всередині мене вирував вихор емоцій. Я чула тільки, як моє серце розривається від відчаю та страху. 

"Я тільки що все зіпсувала," — ця фраза пронеслась в моїй голові, і я була готова розплакатись від безпорадності.

"Ні, це дрібниця. Не переймайся, ми щось придумаємо. Єдине, що мені цікаво, хто цей хлопець, що прийшов з тобою," — проговорила Темрява, її голос був спокійний і розважливий. 

Здавалося, вона не надавала значення тому, що сталося. Її думки були зайняті чимось іншим.

Я стояла спиною до Шео, а коло мене сиділо дві димні змії з золотими очима. Раптом в намет увірвалась Маха, тримаючи Маркуса за руку. Її обличчя було роздратованим. 

— Володарко, цей хлопчисько намагався сюди про… — коли дівчина побачила мене, вона втратила голос. Побачивши, що я стою оточена димними зміями, вона завмерла, не розуміючи, що відбувається.

Маркус, в руці якого був щоденник Еребуса та куля, вирвався та підбіг до мене, обійнявши. У ту мить, коли вони стояли поруч, я відчула щось дивне. 

"Темряво, а чи не подібні тобі Марк і Маха?" — звернулась я до неї. 

"Я не звертала увагу, але тепер бачу," — протягнула задумливо Темрява.

Я розвернулась і багатозначно подивилась на Шео. Її очі зустрілись з моїми, і я відчула, що вона зрозуміла, що нам треба поговорити наодинці.

— Махо, все гаразд, — Шео посміхнулась дівчині, намагаючись її заспокоїти. — Візьми хлопчика, будь ласка, та нагодуй. Він наш гість, який прибув у супроводі Олекси. 

— Що? — Маха розгубилась. 

Я вперше бачила її такою: маску холоднокровності було знято, і вона виглядала як звичайна дівчина, яка не розуміє, що відбувається.

— Маркусе, не бійся, Маха наша подруга, тому біжи з нею, — я присіла коло Маркуса, щоб наші очі були на одному рівні, і погладила його по голові. — А щоденник і кулю можеш залишити мені. Нам із тіткою Шео треба поговорити. 

— Добре, але не довго… — Маркус тихенько протягнув мені кулю зі щоденником. 

Я взяла їх, і хлопчик повільно пішов до Махи та взяв її за руку. Маха подивилась на нього, а потім знову перевела здивований погляд на нас із Шео, ніби шукаючи відповіді, яка їй не давалася.

— Пішліть, не бачите, їм треба поговорити, — дитячим, але на диво серйозним голосом звернувся хлопчик до Махи. 

— А… так-так, пішли, познайомлю тебе з нашим кулінаром, а ще з Еріком, — промовила Маха розгублено. Вона зніяковіла, ніби її застали на гарячому.

— О, Ерік, дійсно. Маркусе, йому зараз дуже потрібен друг, — сказала я, намагаючись підтримати хлопчика і заохотити його подружитись з Еріком. Це була щира порада. 

— Я зрозумів, — відповів Маркус, і в його погляді з'явилася рішучість. Він потяг дівчину за руку геть з намету.

Я зачекала деякий час після того, як вони пішли, і сіла на те ж місце, де до цього сидів Еребус. 

— Ну що ж, ти, Шео, Темряву не бачиш, але це буде розмова втрьох, — промовила я, дивлячись прямо на неї, а потім закрила очі і звернулася до Темряви.

Цього разу мій вираз здивував їх обох. Шео дивилась на мене не відводячи очей, щоб зрозуміти, хто саме перед нею стоїть: Олекса чи Темрява. Я як ніколи раніше відчувала себе тією, хто нарешті завершить всі ці недомовки.

— Темряво, чи можеш ти зараз відповідати за допомогою тіньових псів або змій? Я хочу, щоб твої відповіді було чутно не тільки мені, — сказала я, сповнена рішучості. Ця розмова мала бути відкритою, без таємниць.

Поруч зі мною заклубився дим, з якого сформувалась жіноча постать. Її червоні очі світились у темряві, але вона була нечіткою, а її контури час від часу розпадались, а потім знову збирались, ніби вона намагалася утримати свою форму. 

— О, це навіть краще, — промовила я, відчуваючи, що тепер розмова стане більш зрозумілою та щирою. Тепер ніхто не буде перечити, що вона існує.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Олександра Туменок
Олександра Туменок@oleksandratumenok

Прозаїк

197Прочитань
16Автори
8Читачі
На Друкарні з 2 січня

Більше від автора

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається