Я проповзла між наметами, декілька разів ховаючись за гілкою чи порожньою бочкою, аби мене не розчавили. Земля була холодною, а її вібрації передавали мені відчуття напруги та очікування битви. Дрібні камінці та бруд чіплялися до моєї луски, але я не звертала на це уваги. Моя єдина мета — дістатися до центрального намету.
Доповзши до входу, я обережно причаїлась, очікуючи нагоди. Вона з’явилася, коли один з охоронців, якого покликала Шео, зайшов всередину. Я вчепилася в його обладунки і, коли він зупинився, тихо спустилася на підлогу. Швидко проповзла поміж ніг інших охоронців і сховалася під кріслом, на якому вже сидів Еребус.
— Сюди нікого не пускати без попереднього погодження! — дала вказівку охоронцю Шео, її голос був владним та рішучим. Той прийняв наказ і вийшов, зупинившись біля входу.
— Тебе, Ісфет, це теж стосується, — гаркнув Еребус, його очі палали люттю.
— Так, — Ісфет вибігла за охоронцем та встала з іншого боку входу намету.
— Де вони? — перейшов до діла Еребус, його голос був низьким, наче грім, і сповнений гніву. Він злобно подивився на Шео.
— Хто вони? — відповіла Шео беземоційно, її обличчя було маскою спокою.
Вона була абсолютно холодна, як крига. Я тихо сиділа під стільчиком, тремтячи від напруги. Відчуття небезпеки було настільки сильним, що я могла майже доторкнутися до нього.
— Не забивай мені голову, ти знаєш, про кого я говорю! — Еребус нахилився до столу, його голос був низьким і наповненим холодною люттю.
— Звідки? Ми пішли від тебе, як ти й велів, а раптом через два дні ти приходиш і вимагаєш щось від нас, — Шео незворушно відповідала, її голос був спокійним і впевненим. Вона змушувала його грати за своїми правилами.
Гнів Еребуса, здавалося, зараз вибухне полум'ям, і цей емоційний тиск, що наповнив намет, ледь не розчавив мене під стільцем.
— Твоє наметове містечко оточене, — продовжив Еребус. — Якщо ви не видасте вашу колишню подругу і хлопця, я знищу це місце.
— Знову ти погрожуєш? — з презирством промовила Шео.
— Ні, я говорю зараз серйозно. Мені набридли ваші ігри, — він різко підвівся, а його погляд був сповнений рішучості.
Еребус обійшов намет, оглядаючи все, що там стояло. Шео беземоційно сиділа і спостерігала за ним, а я тихо сиділа під стільцем, молячись, щоб він мене не помітив.
"Він відчуває нашу присутність," — проговорила Темрява в моїй голові, її голос був напружений.
— Шео, я знаю, що вона тут… — Еребус, здавалося, втрачав терпець. Його голос був сповнений люті.
— Ще раз тобі кажу, я не розумію, про що ти. Ти і без того у нас забрав багато, що ще тобі потрібно, я не знаю, — її голос був спокійним, але погляд був сповнений ненависті.
— Да-да, я ж уже казав, ти не навчилася брехати, — раптом Еребус присів біля свого стільця та просунув руку під нього, хапаючи мене за шию. — Дивись, кого я тут знайшов.
"Він нас таки помітив раніше, ніж ми про це подумали," — пронеслись слова Темряви в моїй голові, а в них прозвучали нотки роздратування.
Еребус так стискав шию, що я більше не могла залишатись в образі змії. Мене охопила чорна курява, і я знову стала людиною. Прийнявши людський вигляд, я подивилась на Еребуса своїми очима, в яких вже не було страху, а лише рішучість. Шео спостерігала за цим, затамувавши подих.
— Значить, ти змогла змовитись з Темрявою, здивувала, не очікував такої сили від людиська, — зареготав Еребус. Його сміх був гучним, але позбавленим радості, скоріше нагадував рик звіра. — Але це не важливо, бо чим довше ви співпрацюєте, тим більше вона знищує твою душу.
— Мене це не хвилює. — проговорила я. — Що важливіше, ти програв і тобі краще покинути це наметове місто.
Після моїх слів поруч з моїми ногами з повітря матеріалізувались дві великі димні змії з золотими очима.
"О, ти гарно освоїла мою силу," — здивувалась Темрява. — "Ти мені подобаєшся все більше."
— Поверни мені сина! — гаркнув Еребус, його обличчя спотворилося від гніву.
— Ні. Він не твій син, — відповіла я спокійно, наступаючи на нього.
— Ісфет! — дівчина забігла в намет на поклик свого володаря. — Ми йдемо, але повернемось назад завтра, щоб забрати хлопця.
Коли Ісфет вбігла та побачила мене, а також двох змій поруч, вона заклякла від шоку. З цього стану її вивів гнівний голос Еребуса. Вона схилилась перед ним.
— Добре, володарю, — чітко промовила Ісфет.
Вони вийшли з намету та пішли назад до своїх військ. Я з Шео залишились у тиші. Всередині мене вирував вихор емоцій. Я чула тільки, як моє серце розривається від відчаю та страху.
"Я тільки що все зіпсувала," — ця фраза пронеслась в моїй голові, і я була готова розплакатись від безпорадності.
"Ні, це дрібниця. Не переймайся, ми щось придумаємо. Єдине, що мені цікаво, хто цей хлопець, що прийшов з тобою," — проговорила Темрява, її голос був спокійний і розважливий.
Здавалося, вона не надавала значення тому, що сталося. Її думки були зайняті чимось іншим.
Я стояла спиною до Шео, а коло мене сиділо дві димні змії з золотими очима. Раптом в намет увірвалась Маха, тримаючи Маркуса за руку. Її обличчя було роздратованим.
— Володарко, цей хлопчисько намагався сюди про… — коли дівчина побачила мене, вона втратила голос. Побачивши, що я стою оточена димними зміями, вона завмерла, не розуміючи, що відбувається.
Маркус, в руці якого був щоденник Еребуса та куля, вирвався та підбіг до мене, обійнявши. У ту мить, коли вони стояли поруч, я відчула щось дивне.
"Темряво, а чи не подібні тобі Марк і Маха?" — звернулась я до неї.
"Я не звертала увагу, але тепер бачу," — протягнула задумливо Темрява.
Я розвернулась і багатозначно подивилась на Шео. Її очі зустрілись з моїми, і я відчула, що вона зрозуміла, що нам треба поговорити наодинці.
— Махо, все гаразд, — Шео посміхнулась дівчині, намагаючись її заспокоїти. — Візьми хлопчика, будь ласка, та нагодуй. Він наш гість, який прибув у супроводі Олекси.
— Що? — Маха розгубилась.
Я вперше бачила її такою: маску холоднокровності було знято, і вона виглядала як звичайна дівчина, яка не розуміє, що відбувається.
— Маркусе, не бійся, Маха наша подруга, тому біжи з нею, — я присіла коло Маркуса, щоб наші очі були на одному рівні, і погладила його по голові. — А щоденник і кулю можеш залишити мені. Нам із тіткою Шео треба поговорити.
— Добре, але не довго… — Маркус тихенько протягнув мені кулю зі щоденником.
Я взяла їх, і хлопчик повільно пішов до Махи та взяв її за руку. Маха подивилась на нього, а потім знову перевела здивований погляд на нас із Шео, ніби шукаючи відповіді, яка їй не давалася.
— Пішліть, не бачите, їм треба поговорити, — дитячим, але на диво серйозним голосом звернувся хлопчик до Махи.
— А… так-так, пішли, познайомлю тебе з нашим кулінаром, а ще з Еріком, — промовила Маха розгублено. Вона зніяковіла, ніби її застали на гарячому.
— О, Ерік, дійсно. Маркусе, йому зараз дуже потрібен друг, — сказала я, намагаючись підтримати хлопчика і заохотити його подружитись з Еріком. Це була щира порада.
— Я зрозумів, — відповів Маркус, і в його погляді з'явилася рішучість. Він потяг дівчину за руку геть з намету.
Я зачекала деякий час після того, як вони пішли, і сіла на те ж місце, де до цього сидів Еребус.
— Ну що ж, ти, Шео, Темряву не бачиш, але це буде розмова втрьох, — промовила я, дивлячись прямо на неї, а потім закрила очі і звернулася до Темряви.
Цього разу мій вираз здивував їх обох. Шео дивилась на мене не відводячи очей, щоб зрозуміти, хто саме перед нею стоїть: Олекса чи Темрява. Я як ніколи раніше відчувала себе тією, хто нарешті завершить всі ці недомовки.
— Темряво, чи можеш ти зараз відповідати за допомогою тіньових псів або змій? Я хочу, щоб твої відповіді було чутно не тільки мені, — сказала я, сповнена рішучості. Ця розмова мала бути відкритою, без таємниць.
Поруч зі мною заклубився дим, з якого сформувалась жіноча постать. Її червоні очі світились у темряві, але вона була нечіткою, а її контури час від часу розпадались, а потім знову збирались, ніби вона намагалася утримати свою форму.
— О, це навіть краще, — промовила я, відчуваючи, що тепер розмова стане більш зрозумілою та щирою. Тепер ніхто не буде перечити, що вона існує.