Кажуть потрібно чекати, допоки воно не хлине з тебе, з твого нутра, той текст, який довго в тобі сидів. Здається, так казав Буковскі… але це не про мене. Чим довше я зволікаю, тим сильніше згасає бажання писати. Мені потрібно чимось займатися, отож я пишу час від часу. Мабуть, краще було б знайти собі роботу, або дівку, і працювати, або розважатися. Але… я роблю спроби у письменництві.
Сьогодні грав на гітарі, та пригадував старі забуті мотиви. Таке шось лабаю, душа трохи відпочиває, та й є чим зайняти руки.
Відмовився від соцмереж на певний час. Розмірковував про те, як раніше жили без цього всього технологічного. Людині, щоб існувати потрібна лише їжа та сон, ну, ще до туалету сходити. Все що зараз створюється — створюється для розваг. У вільний час ми не маємо того самого “вільного” часу.
Не знаю, чи воно на краще, чи навпаки на гірше, але вже як є.
В наступному місяці хочу прочитати книгу Гарпер Лі “Вбити пересмішника”. Багато чого хочеться прочитати, але спершу, саме цю книгу.
Життя багатогранне, але я пишу лише дивлячись зі своєї печери. Багато чого не знаю і не відаю, здебільшого пишу про те, що сталося зі мною у житті особисто. Не можу писати про те, чого не пережив. Мої тексти короткі, але в них моя сутність.
