Між нами запанувала тиша, яку періодично порушувало щебетання пташок та шелест листя. Шео замислено споглядала в далечінь, але це тривало не довго. Дівчина перевела погляд на мене.
- Гаразд Олексо я розумію, тобі цікаво почути всю історію від самого початку, і тому ми підемо з тобою туди звідки все почалось. - Шео піднялась із-за столу - Для тебе підібрали одяг, він у шафі, через годину зустрінемось біля стаєнь.
Шео була спокійною, а голос її був ніжним. Договоривши дівчина пройшла через мою кімнату та зникла за дверима, тихо зачинивши їх.
Легкий вітерець зашарудів листям на дереві, я перевела погляд на пташок, що весело стрибали на зеленій галявині внизу. Думки заполонили мою голову:
“Шео доволі спокійно відреагувала на мою історію і тепер готова все розповісти від самого початку. Щось тут не так, все що мені розповідали Шак і Лір зараз не сходиться з реальністю. І про які чудовиська йшлась мова? Ну добре, краще мені почути всю історію від самого початку і можливо в мене вийде об’єднати все єдине ціле.”
Піднявшись з-за столу зайшла в кімнату і мою увагу привернули кімнатні двері, вони були чомусь відкриті.
“Шео виходячи начебто зачинила їх. Дивно.”
Зачинивши двері, пішла вибирати одяг для подорожі. І раптом почула позаду себе чиїсь кроки, як тільки хотіла розвернутись та поглянути хто це, відчула різкий біль у потилиці.
“Та щоб його, чому знову голова? І хто це?”
Світ завертівся та почав темніти, а голос застряг у горлі, я сповзла по шафі на підлогу. Останнє, що відчула, як сильні руки потягли мене по підлозі, зв’язали за спиною руки та напхали на голову мішок. Час від часу я приходила в себе та чула два чоловічі голоси, які між собою перемовлялись.
- Нам потрібно швидше рухатися, а то інакше вони нас приріжуть…
- Та чого ти панікуєш…
“Про кого вони говорять, і що відбувається?”
Я відчувала, що мене повісили на коня, як мішок. Від тряски голова починає боліти ще сильніше, від чого свідомість знову покидає мене.
***
Отямилась я у невідомому місці, навколо був випалений чорний ліс, а у повітрі літав попіл. Мотузка, якою мене прив’язали до дерева, врізалась болюче у руки, а голова так боліла, що здавалось розпадеться на маленькі частинки. Озирнувшись навкруги помітила праворуч від себе в далечині засніжені гори і зрозуміла орієнтовно де знаходжусь. Раптом почула голоси, що наближались до мене позаду і прикинулась, що ще без свідомості.
“Дуже цікаво хто це і чому вони мене викрали з маєтку.”
- Вона ще не прокинулась? - донісся до мене писклявий чоловічий голос.
- Ні, але її потрібно вбити, ще не вистачало, щоб якесь людисько зіпсувало план.
Це був жіночий голос і він мені на секунду мені здався дуже знайомим, тільки де я його чула не могла пригадати.
- Ти не забагато на себе береш Ісфет? - роздався писк чоловічка.
- Заткнись довбню, ще не вистачало, щоб вона нас впізнала! - закричала дівчина.
- Але, що нам з нею тепер робити? Я боюсь, що нас тут викриють, ми занадто близько до гір.
- Якщо ти не заспокоїшся то я тебе швидше приб’ю ніж ти зустрінешся з володарем.
Було чути, що у Ісфет вривається терпець, її голос вивергав купу гніву, а сама вона нервово ходила зі сторони в сторону час від часу підходячи та зазираючи мені у обличчя.
“Мені б побачити її обличчя. Такий знайомий голос, невже ми саме тут вже пересікались? Я потрапила в велику халепу і тепер не дуже розумію, як з неї вибиратись. Сподіваюсь Шео мене швидко знайде, бо якщо ні то це буде остання пригода мого життя.”
- Як таке може бути, щоб якась дрібна людинка могла вирішувати долю богів, ти багато проблем нам створюєш… - пробурмотів чоловічок всідаючись на землю коло мене.
