Загадковий Ліос. Глава 13. Темними стежками

Небо затягували хмари, здавалось ось-ось впаде дощ, час від часу в далечині лунав гуркіт грому. За годину проведену на сирій та холодній землі у мене почала боліти спина, я привідкрила обережно одне око та намагалась проаналізувати дистанцію до гір, якщо доведеться тікати. Помітила, що Ісфет нервово ходила зі сторони в сторону та зиркала на мене.

“Так, бігти є що, хоч як би не здавалось, що ми близько до гір але якщо бігти то це займе якийсь час. Цікаво, що зараз робить Шео? Вона б мала вже помітити, бо у нас якраз мала бути зустріч. Ну нічого спробую якось з цього всього вибратись.” - подумалось мені.

- Добре, що ви вже на місці, Володар вас вже зачекався. - раптом роздався чоловічий голос позаду мене.

Цей голос проникав в кожну клітинку тіла і викликав мороз по шкірі. Ісфет натянула мішок мені на голову та почала шарпати мене, будити.

- Прокидайся! - крикнула вона - Підеш пішки, я втомилась тебе тащити.

Ми йшли довго, періодично я навмисно перечіплялась та падала, щоб залишити сліди по яких потім буду тікати. Раптом ми зупинились, з мене здерли мішок. Перед моїми очима постали величезні чорні ворота з кованими чорними лозами і шипами. Вдалині видніється маєток більше схожий на замок, небо ще більше затягувало темними хмарами через, що все навколо почало зливатись в одну чорну пляму навіюючи на мене страх та тривогу.

- Проходьте, володар її вже чекає. - раптом промовив чоловік, що стояв коло воріт.

Мій погляд впав на Ісфет, тому що вона потягла мене за руку до воріт і тут я зрозуміла де її бачила.

- Ти! А я гадала, що ти допомагаєш Азурі, а ти зрадниця! - побачивши обличчя Ісфет я одразу пригадала де бачила її.

Це було того вечора коли Шак привів мене у печери, я помітила Ісфет лише раз чи два коли вона крутилась коло Азури і намагалась догодити їй.

“Зачекайте тут ще є чоловічок” - подумала я та перевела погляд на нього - “Цікаво, от його я зовсім пригадати не можу, дрібний, худорлявий з темною шкірою, від нього трохи пахло кухнею можна б було подумати що він працює на кухні але от на чиїй? Не зрозуміло.”

- Закрий рота та мовчки йди, я нічого не зобов’язана тобі пояснювати. - гаркнула Ісфет та потягнула мене за руку в сторону маєтка.

Чим ближче ми доходили до маєтку тим густішим навколо був туман, небо затягнулось чорними хмарами та час від часу падали холодні краплі дощу. Ось ми наблизились до маєтку і я розуміла, що мало ймовірно вийду звідси живою. Холодні-чорні стіни дивились на нас, як на крихітних мурах, навколо була смертельна тиша навіть вітер стих, навколо також все здавалось мертвим та безлюдним і ось двері маєтку відчинилися та зсередини повіяло крижаним холодом…

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Олександра Туменок
Олександра Туменок@oleksandratumenok

Прозаїк

102Прочитань
10Автори
7Читачі
На Друкарні з 2 січня

Більше від автора

  • Загадковий Ліос. Глава 17. Темрява

    У темряві в’язниці, між страхом і надією, зароджується останній опір — та коли героїня опиняється в руках зла, весь світ завмирає перед вибором: зламатися чи стати його частиною.

    Теми цього довгочиту:

    Проза

Вам також сподобається

  • Укррайт для новачків

    У цій статті зібрані відповіді на запитання, які виникають у кожного, коли вони ступають на стежку письменництва. Люди, які знайшли формули розв'язання цих задач, готові поділитися ними з тими, хто ще в пошуку своїх.

    Теми цього довгочиту:

    Укррайт

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Укррайт для новачків

    У цій статті зібрані відповіді на запитання, які виникають у кожного, коли вони ступають на стежку письменництва. Люди, які знайшли формули розв'язання цих задач, готові поділитися ними з тими, хто ще в пошуку своїх.

    Теми цього довгочиту:

    Укррайт