У цьому році я частенько випадала з каналу й в ті проміжки, коли мене там не було, трошки встигалося читати. Не так багато, як би мені самій того хотілося, але на дещицю жанрового й цікавого свій час все ж вдавалося виокремлювати. Тому тримайте невеличкий дайджест прочитаного, на яке немає розлогих відгуків.
«Піренезі» Сюзанна Кларк
З перших сторінок книжки мене точив острах, що книжка не надто сподобається — з «Леді з Ґрейс-Адью» тієї ж авторки у мене зовсім не склалося з тієї причини, що всі оповідання звідти видавалися мені дуже поверхневими, а «Піранезі» з першої ж сторіночки занурює тебе в такий унікальний всесвіт, сповнений недомовок і таємниць, що тієї ж самої поверхневості я й боялася. Однак склалося абсолютно протилежне — книжка вмить мене закохала настільки, що відірватися від неї було геть несила. Чарівний баланс між магічним і реальним, правдивим і напівправдивим, красивим і місцями відверто «чорнушним» ідеально наклався на дуже щемкий кінець зі, здавалося б, доволі банальним, але все ще ефектним сенсом. Буду з нетерпінням очікувати на екранізацію від Laika, а самій книзі від мене тверда 4,5/5.
«Чаклунський світ» Андре Нортон
Абсолютно випадково знайшла цю книжку в бібліотеці й ментально просльозилась від думки, скількох культових фантастів та фантасток колись видавало КСД.
Андре Нортон була першою жінкою, що здобула відзнаку Gandalf Grand Master of Fantasy, тож, зрозуміло, оминути її з мого боку було б гріховно, а «Чаклунський світ» якраз-таки відкриває її популярний цикл книжок «Есткарпський цикл». У мене з романом великої любові не склалося з однієї простої причини: чим більше фентезійних історій я читаю, тим краще розумію, що це просто не моє. Однак мені сподобався антураж (таке собі середньовіччя, в якому то там-сям є певні вкраплення цікавих технологій) й потужне феміністичне спрямування тексту з цікавими й сильними персонажками. Було б чудово, якби хтось цикл перевидав (навіть я б за таких умов сховала всі свої упередження до фентезі й читнула далі), та й загалом, у Нортон ідеї мені здаються дуже цікавими, тож в її доробку я ще обов’язково подлубаюся в пошуках чогось, імовірно, більш «твердофантастичного», хоч й сама авторка стверджувала, що вона більше віддає перевагу історично-пригодницьким сюжетам. Від мене чіткі 3/5.
«Чарівник земномор’я» Урсула Ле Ґуїн
Ось тут хочеться щиро заздалегідь вибачитися за все, що я далі напишу, але мені геть не сподобалося. Для мене ця історія з тих, до яких би ти гарантовано прикипів серцем у дитинстві, однак, уперше знайомлячись з твором у дорослому віці, для мене книжка була досить-таки прохідною. З огляду на те, що Ле Ґуїн «дала поштовх фентезійному полю» у своєрідній жанровій царині, текст дійсно можна назвати потужним і таким, що вражає полем ідей, але для мене він почасти втратив свій чар саме через те, що за своє дитинство я начиталася силу-силенну подібних текстів, через що перу Урсули мене не вдалося вразити зовсім-зовсім. Та якщо підсумовувати, то це надзвичайно динамічна й чарівна історія про життєвих шлях та пригоди одного чаклуна, яка, хоч мені й не сильно сподобалася, все одно мотивує далі знайомитися з творчістю Ле Ґуїн.
А прямо зараз ж жанрового «дожовую» збірку оповідань Брекетт і розпочинаю «Return to Otherness» Каттнера. Ці двоє мене традиційно не підводять, тож, рано чи пізно, чекайте на розлогі відгуки. Ну й, звичайно, діліться, що цікавого читаєте/читали.
