Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором’язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник
Володимир Коряк
Що ми знаємо про Хвильового? Дехто каже, що це борець за європеїзацію, за свободу, за відділення від російського. Інші стверджують, що він чекіст і взагалі, як герой свого твору «Я (романтика)», розстрілював людей. Спробуймо ж поглянути на його історію пильніше і розвіяти деякі свої сумніви.
У агентурному зведенні про Миколу Хвильового та його творчість написано, що «великим талантом Хвильового назвати не можна». Однак це брехня. Так, творчість його незручна і не завжди зрозуміла, але, якщо ця творчість так хвилювала СРСР, то вона все-таки щось важила. Чого коштує тільки роман «Вальдшнепи», друга частина якого була конфіскована і до нас не дійшла. До речі, поговоримо про «Вальдшнепи».
«Я (романтика)» і «Вальдшнепи» — один герой на два твори?
Якщо прочитати ці два твори, то можна побачити деякий логічний звʼязок між сюжетом новели і роману. Логічно, що «Я» і Дмитрій Карамазов не можуть бути однією особою, але це не означає, що їхні шляхи, якщо не однакові, то дуже схожі.
Що ми знаємо про «Я» з новели? Відомий філософ Мирослав Попович стверджує, що всі персонажі твору — це «різні кінці душі» «Я». І справді, якщо придивитися, то на початку твору головний герой більш схожий на доктора Тагабата — «людину» з лукавим розумом, але принаймні з розумом. У фіналі ж твору «Я» вибрав шлях дегенерата — «вірного пса революції», божевільного, абсолютного зла. Образ примарної «загірної комуни» затьмарив очі, що дивилися на матір, а тому пролунав постріл… У «Я» боролися чекіст і людина, але, на жаль, переміг чекіст.
Однак ми можемо уявити, що Дмитрій Карамазов з «Вальдшнепів» — це головний герой новели «Я (романтика)» у майбутньому. Вибір «шляху дегенерата» не зміг заглушити внутрішнього Андрюшу і «Я» (тобто Дмитрій Карамазов) був поглинутий сумнівами. Звучить дуже оптимістично, однак тут і ховається одна цікава деталь.
Микола Хвильовий писав твори про себе?
Те, що деякі з творів письменника написані від першого лиця, не робить Хвильового героєм цих творів. І справді, немає якихось адекватних доказів, що письменник був чекістом, як «Я», а тим більше, що застрелив свою матір. Але через ці твори можна побачити розчарування Миколи Хвильового в революції. Затятий комуніст зрозумів, що партія нічого доброго Україні не принесе, і тому два вищезгадані твори є своєрідним прихованим маніфестом проти революції, її ідеалів і наслідків.
Епілог.
Боляче усвідомлювати, що геніальні митці та інтелігенти України, такі як Хвильовий, були змушені випити чашу цикути тільки через те, що вони були собою. Хто знає, можливо, якби не тоталітарна машина, то ми б ще побачили Миколу Хвильового в ролі романтика з новими, вітаїстичними творами…
P.S. Щиро дякую всім, хто приділив час для цього довгочиту. Буду радий бачити ваші реакції та критику. До нових зустрічей!
