Поки я гортала «Відьмака» і поєднувала між собою сюжетні лінії в книжці і серіалі, до Ані в директ написав турок.
Взагалі, це нормальне явище – турки в директі. І араби. Мені теж писали, але припинили, коли мій акаунт перетворився на збірку фотографій успішного успіху і швидше-сильніше-вище. Цікаво, чому...
Так от. Цей турок виявився непростим – пішов далі, напролом. Далі «Привет красавица», далі «Я підтримувати Україну любить українських жінок українські жінки найкращі», і навіть далі «Hello I am practicing English could you be my penpal pls you are so pretty».
Він надіслав голосове.
Без контексту. Просто голосове.
Дякую технологіям: шляхом нехитрих махінацій з гугл транслейтором ми дізналися, що це турецька (треба ж було пересвідчитися). І що фраза там така ж – напроломна.
«Привіт, знаю, це прозвучить дивно, але я хотів би з тобою зустрітися»
Можливо, там малося на увазі поспілкуватися. Можливо, зустрічатися. А, можливо, те і малося на увазі. Правди ми вже ніколи не дізнаємося.
Моралі не буде. Лише висновок: підписатись-підписався, а фоткі не полайкав. Ну, ващє.
