Сартр, екзистенція і джаз серед мороку

Сартр у «Нудоті» піднімає тему екзистенційної кризи ти усвідомлюєш це ближче до кінця твору, після чого перечитуєш його знову, щоб спробувати відчути апатію головного героя на собі. Абсурдні дії Антуана Рокантена зумовлені його розчаруванням у житті та відчуттям його безглуздості тієї самої нудоти. Головний герой усвідомлює свою свободу й самотність, а разом із тим і всю відповідальність, яка на нього внаслідок цього лягає, і саме це викликає в ньому глибоке страждання.

Цей погляд на абсурдність життя може відчуватися надто важким, монотонна оповідь і ритм тексту цілком свідомо передають відчуття тягучого існування, у якому важко дихати. У певному сенсі, цей стиль частина авторського задуму: занурити читача в нудоту не лише ідейно, а буквально – ритмом, повторами, деталями, від яких нудить. І водночас саме у цій задушливій атмосфері Сартр закладає головне: у момент, коли все здається безнадійним, з'являється щось, що прориває цю темряву.

Між рядками Сартр вписує думку: те, що є вічним у екзистенційній тузі й нісенітниці життя, а саме творчість, а особливо музика.

«Ще мить — і вона заспіває. Музика така сильна, що здається: ніщо не може її зупинити, ніщо, що походить із цього часу, в якому завалився світ…»

У цьому абзаці розкривається контраст між тим, що відбувається у зовнішньому світі (руйнація, безглуздість) і тим, що здатна створити людина, а саме прекрасну, чисту, позачасову музику. Мистецтво тут постає як акт спротиву абсурду, як щось, що не належить цьому зламаному часові. Це рідкісний момент у романі, коли герой майже торкається естетично прекрасного, що не викликає огиди. Адже музика на відміну від тіл, речей, поглядів, предметів не має тієї надмірної, липкої реальності, яка викликає нудоту. Вона легка, сильна, невловима. Саме тому герой відчуває: ще мить — і вона заспіває. І в цій миті є щось людське, справжнє, те, що виходить за межі філософії і перетворюється на досвід, на проблиск сенсу.

«Нудота» не дає відповіді, не зцілює, не втішає, але вона точно формує внутрішній простір, у якому можна і потрібно поставити запитання. І, можливо, побачити в мороці крихітний проблиск світла – у вигляді музики, тексту, або здатності просто жити, усвідомлюючи абсурд, але не даючи йому остаточно зруйнувати себе.

Було цікаво? Підпишись!

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
VC
Valentyna Chornoshtan@valya8

105Прочитань
17Автори
14Читачі
На Друкарні з 7 серпня

Більше від автора

  • Як Гічкок обдурив кіно

    У цій статті ми поговоримо про фільм, у якому Гічкок змусив театр схилитися перед камерою — «Мотузку» 1948 року.

    Теми цього довгочиту:

    Кіно
  • Чотири версії щастя

    У цій статті ми розповімо про чотири основні філософські теорії щастя, розберемо їхні ключові положення та спробуємо зрозуміти, як кожна з них пояснює, що означає бути по-справжньому щасливим.

    Теми цього довгочиту:

    Філософія
  • Кіно без діалогів: історія про внутрішню порожнечу та прийняття

    У цій статті ми розповімо про фільм «Людина, що спить» – стрічку, яка досліджує самотність, відчуження та внутрішню тишу, використовуючи мінімалізм і повільний ритм замість традиційного сюжету.

    Теми цього довгочиту:

    Кіно

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається