Я не хочу будь-яких порад. Я хочу розповісти про те як змінювались мої думки. Може комусь це буде корисною, а хтось заклеймить мене якимось діагнозом)
Панацея
З цього все починалось. Я весь час чекав дива. Я дуже хотів собі щастя та найменше страждань. Будь яка перспектива або можливість відразу ставала панацеєю, яка б мала обов'язково справдитись.
Акти самознищення
Неможливо довго чекати змін. Їх не буде, якщо ти до них не готовий. Панацея підводить, яка б добра можливість не була. Це нестерпно боляче. З'являється відчай та провина. Акт самознищення це спроба вгамувати біль та виразити злість. Якщо з цим стикаєшся, то складно уявити своє життя інакшим. Це стає єдиним способом справитися з життям, колись воно може бути фатальним, але доки не сьогодні і на тому добре, можна жити, чекати ще тої панацеї та в одночас бунтувати проти ідеї з панацеєю.
Життя з запасним варіантом
Думаю не складно зрозуміти, який запасний варіант мається на увазі. Так, саме самогубство. Нікому не хочеться страждати. Страждання роблять життя настільки нестерпним, що смерть здається можливістю, яка все закінчить. Але конфлікт “панацеї” та здорового глузду нікуди не дівається, породжує акти самознищення, які змушують страждати.
Все з початку
Розуміння всього скоєного звісно приходить. Я радий, що я дожив та зміг подивитись на все інакше. Я не вирішив причину, але живу набагато краще, пощастило зовсім трохи. Мені складно, бо я довгий час жив надіями, а не сумлінною роботою. В мене погіршилась пам'ять, самооцінка, концентрація та логічне мислення, зникло відчуття щастя та рівноваги. Я намагаюся, але починати все з нуля дуже боляче. Хочеться відразу зробити, що потрібно, і щоб воно вдалося. Жити з цим встиг дуже важко, іноді хочеться піти в акт самознищення, а іноді сам того не розуміючи все кладеш на надію(яка весь час підводить). Відчуття наче я повернувся до себе, який був до того як почав вірити в панацеєю. І це складно, бо порівнюючи себе зараз та себе 14 віку, я бачу, що той я набагато здібніший. Мені очевидно треба прийняти думку “Я зробив так, як було можливо й мабуть найкраще, що повертаючись я б нічого не змінив”. Все в середині розриває коли я думаю про цей цикл через який я пройшов.
Думки
Усім хто перебуває в цьому бажаю скоріше знайти вихід.
• Думаю, особисто мені, не треба приймати допомогу, щоб навчитися справитися з будь-чим. Але це може зламати, якщо не впоратися, або впоратися старими методами. “Допомога ж потрібна всім, але багато справляються без неї”
• Страшно зійти, страшно, що вдача закінчиться і треба буде знову чекати, знищувати себе, намагатися вижити й одночасно вбити себе.
• Страшно, коли здається, що жити в такому світі, в якому байдуже на тебе, а іноді навіть колись він хоче нашкодити.
• Складно звикати до всього й намагатись сформувати те, чого в тобі немає, або було й зникло/погіршилось. Іноді це нагадує взаємодією батька з дитиною, тільки по обидві боки — ти.
• Складно, коли від тебе очікують більше ніж ти можеш дати.
Треба жити далі. Життя прекрасне, а надія навчитися жити і стати нормальною людиною. Я хочу вірити, що мої зусилля не будуть марними, що я обов'язково зможу. Сумніви переслідують завжди і в них є частина правди закріплена через період “панацеї”
Дякую всім хто дочитав до цього моменту.
P. S. Допишу, коли пройду ще шось схоже на дорослішання
