Увійшовши до маєтку я була вражена красою, яка оточувала мене.
Хол зустрічав мене простором із високими стелями, що створюють відчуття величі та легкості. Ковані люстри, оздоблювали витончені візерунки. М'яке світло від них тепло освітлювало приміщення. На стінах були великі вікна з кольоровими вітражами, крізь які проникають яскраві промені сонця, малюючи на підлозі фантастичні візерунки.
У центрі холу були елегантні дерев'яні сходи, що вели на другий поверх, з різьбленими перилами. Уздовж стін та в кутах холу стояли вазони з живими рослинами, які додавали приміщенню свіжості та життя.
На перший погляд мене це дійсно захопило так, що я аж забула навіщо сюди прийшла. З цього захоплення мене вивело бубоніння та шепіт працівників маєтку. Всі на мене дивились здивовано і якось навіть сахались так наче я хвора на щось. Мене знову оточували боги та божки тільки цього разу не було стільки захоплення, як у печері Шака.
- Зачекайте мене будь-ласка у сходів, - промовив хлопчина - я дізнаюсь чи пані можуть вас прийняти.
Ми пройшли до сходів і я залишилась поруч з ними, а хлопчина побіг на гору.
- Що тут робить смертне дитя? - Почула я балачки навколо себе.
- Цікаво, що то робиться? - Вони лунали з різних сторін.
- Напевно пані її вб’є, вона не любить смертних….
- Т-с-с-с, ти що таке мелеш…
“Так ситуація цікава, сподіваюсь, мене дійсно не вб’ють тут” подумалось мені і я нервово посміхнулась богам та божкам, що мене оточували.
- Я не зрозуміла! У вас, що роботи немає! Чи тут театр, ану марш по місцям!
Цей голос мене змусив здригнутись, а народ, як щурі швидко розбігся по куткам і здавалось наче нікого тут і не було.
Я обернулась щоб подивитись хто ж це має такий могутній вплив, хоча вже розуміла, що у мене за спиною стоїть Шео. Обернувшись побачила жінку неймовірної краси.
Шео була загадковою жінкою, чий вигляд зачаровує своєю неземною красою. Довге, білосніжне волосся, що спадає аж до підлоги, виглядало, як сріблястий водоспад під місячним сяйвом. Блакитні очі сяяли, ніби крижане озеро, в якому приховано глибину та таємницю світу. Порцелянова шкіра передавала тендітність, а струнка постать та витончені рухи нагадували про грацію танцівниці чи лісової феї. Шео — істота, яка ніби стоїть на межі між світлом і тінню, між реальністю та магією, привертаючи увагу і викликаючи незмінне бажання розгадати її таємницю.
- Дуже цікаво, яким чином смертна опинилась в моєму світі?
Це запитання вивело мене із захоплення і ввело в стан розгубленості та переляку.
- Пані, я сама не розумію, що сталося. Був звичайний день і раптом землетрус, вітер, хаос, я втратила свідомість і прокинулась вже тут.
- Землетрус і вітер? Цікава казка. Ходи зі мною, а то не правильно тримати гостей ось так…
Вона поманила мене тендітною рукою до себе запрошуючи піднятись на другий поверх. Я слухняно пішла за нею та обдумуючи наступні кроки. Ми пройшли сходами на другий поверх та пройшли в зал.
Я звернула увагу, що кімната була виконана так само у готичному стилі. Навпроти входу височів великий камін з витонченими кованими візерунками, в середині нього палахкотів вогонь, а дрова тихо потріскували, і це додавало затишку приміщенню. У центрі кімнати розташовувався масивний довгий стіл із темного дубу, поверхня якого відполірована до блиску, а його ніжки прикрашені різьбленими деталями, що нагадують стародавні символи. Стеля та стіни були оздоблені кованими елементами декору, які перегукувались з меблями, створюючи гармонію. Приміщення освітлюють кілька кованих люстр із м'яким теплим світлом. Коло стін та по кутах стояли вазони з живими рослинами, що освіжали атмосферу і вносили в строгість готики ноту природи. На одній із стін було розташоване велике вікно, що простягається від стелі до підлоги. Через нього світло лилось у середину кімнати та відкривало краєвид на зелений сад.
- Сідай та пригощайся, ти напевно голодна, стільки блукати місцевістю…
Мені здалось наче у голосі шео була якась дивна підозріла нотка але сіла спиною до вікна.
- Дякую вам велике…
Шео сіла навпроти мене, слуга підбігла до неї, налила їй вина, коли та підбігла до мене я попросила води.
- Тож, як тебе звати? - запитала мене Шео.
- Мене зовуть Олекса. А вас? - намагалась я підтримувати ввічливу бесіду.
- Мене зовуть Шео, я володарка цих земель. І мене дуже цікавить чому ти опинилась тут.
- Пані, чесно я сама не розумію, я навіть не розумію де знаходжусь і як потрапити додому. - я розгублено дивилась на Шео.
- Розумію. Ти знаходишся на острові де живуть боги, які заправляють вашим життям…
- Боги!? - здивовано вигукнула я
Грати цю гру в незнайку було не так просто для мене, але іншого виходу у мене не було.
- Саме так.
- Вау, це не ймовірно. А розкажіть мені про богів. А ви теж богиня? Хоча, що я таке дурне мелю, звісно ж ви богиня, ваша краса затьмарює всіх, я впевнена в цьому.
- Тихо-тихо, я розумію ти вражена, давай вчинемо так, ти відпочинеш з дороги, а завтра неодмінно я тобі все розповім та покажу. А поки ти поїж, слуги тебе потім проведуть у кімнату.
- Добре, як прикажете пані. - погодилась я.
“Звісно я не проти, я заморилась прикидатись овечкою” подумалось мені після того, як Шео покинула кімнату.
