Увійшовши до маєтку, я одразу відчула, як усе навколо наче перетворилось. Атмосфера змінювалась з кожним кроком, із дикого лісу - в ідеально вивірену естетику розкоші та магії.
Хол зустрів мене простором із високими стелями, де візуринки на кованих люстрах плелися, мов мереживо, кидаючи на стіни м'які відблиски світла. Великі вікна з кольоровими вітражами пропускали промені сонця, що грали на підлозі кольоровими плямами. Усе виглядало велично, елегантно, і водночас - якось надто правильно.
Елегантні сходи із різьбленими перилами вели нагору. Вазони з живими рослинами стояли у кутках, заповнюючи повітря легкою свіжістю. Мені аж перехопило подих від цієї краси. Я зовсім забула, навіщо сюди прийшла, настільки все здавалося нереальним.
Це зачарування обірвалось, щойно я почула приглушене бубоніння. Працівники маєтку, боги чи божки - важко було сказати, - розмовляли між собою пошепки, косились на мене, сахались.
- Зачекайте мене, будь ласка, тут, - коротко кинув хлопець, що привів мене. - Я дізнаюсь, чи пані зможе вас прийняти.
Я залишилась біля сходів, а він швидко зник на гору. Навколо лунали перешіптування:
- Що тут робить смертне дитя?.. - Пані її вб'є. Вона ж не терпить смертних... - Тс-с, не говори такого вголос!
Я нервово всміхнулась кільком божкам, що дивились на мене з побоюванням, і вже встигла уявити найгірше, коли гучний голос рознісся по залі:
- Я не зрозуміла! У вас, що, роботи немає? Ану розійшлись по місцях, поки не перетворила на мух!
Усі миттєво розсипались по кутках. Я обернулась і побачила Її.
Шео. Вона стояла за кілька кроків, велична, холодна й неймовірно красива. Її довге білосніжне волосся спадало до самої підлоги, блакитні очі блищали, мов крига. Її шкіра - порцелянова, рухи - точні й плавні, немов у танцівниці. Вона була дивовижною - і водночас викликала тривогу.
- Дуже цікаво... яким чином смертна опинилась у цьому світі? - її голос був оксамитовий, але кожне слово холодне, як лід.
Я розгубилась, але згадала, яку роль граю:
- Пані... я сама не розумію. Був звичайний день... раптом - землетрус, вітер... усе змішалось. Я втратила свідомість... прокинулась уже тут...
- Землетрус і вітер? Цікава казка. Ходімо зі мною. Неправильно тримати гостей просто посеред холу.
Вона легким кивком вказала в бік сходів, і я, слухняно прийнявши цей безмовний наказ, рушила слідом за нею. Ми піднялись сходами та зайшли до великого залу.
Кімната зберігала той самий готичний стиль. Усе в ній дихало строгістю й витонченістю. Великий камін з витонченими візерунками палахкотів теплим вогнем. Масивний дубовий стіл із різьбленням у центрі, світло кованих люстр, вазони, зелений сад за вікном - усе здавалося створеним для казки, не для реальності.
- Сідай. Поїж. Напевно, ти голодна після мандрівки, - Шео вказала на стілець. У її голосі я вловила ледь помітну підозру, сховану за ввічливістю.
- Дякую вам... - промовила я, намагаючись виглядати щиро.
Служниця підбігла і налила їй келих вина. Коли ж підійшла до мене, я ввічливо попросила води. Вона була тендітною, з темним волоссям, зібраним у вузол, і великими, уважними очима, що швидко зиркнули на мене. Її рухи були точними., відпрацьованими - жодного зайвого жесту, жодного слова. Складалось враження, що вона не просто подає напої, а мовчки зчитує атмосферу. Напевно, вона належала до наближених до Шео служниць - не проста обслуга, а довірена тінь, яка чула й бачила більше, ніж говорила.
- Тож, як тебе звати? - спитала Шео, спостерігаючи за мною.
- Олекса. А вас? - намагалась тримати розмову легкою.
- Шео. Я володарка цих земель. І мене цікавить - чому ти тут.
- Пані... я не знаю... Я навіть не розумію, де перебуваю, і як звідси повернутись.
- Ти - на острові. Тут мешкають боги, які керують вашим життям...
- Боги?! - я вигукнула з удаваним подивом.
- Саме так.
- Це неймовірно... Ви... ви теж богиня? Хоча... що я таке мелю. Звісно, богиня. Ваша краса... вона не земна.
Шео ледь усміхнулась:
- Тихо, тихо... Я розумію, ти вражена. Давай так: зараз поїж і відпочинь. Завтра я тобі все покажу й розповім. А поки - розслабся.
- Добре... як накажете, пані, - кивнула я.
Шео підвелась і залишила кімнату. Лише тоді я зітхнула.
"Ну от, роль зіграна. Але все тільки починається..." - подумалось мені.
