Якось я пропустила всі церемонії і просто закидав стрічку довгочитами, але ж не треба так. Давайте знайомитись!
Мене звати Ціан, будь-які/всі займенники, живу в місті Києві. Я пишу фантастичні оповідання десь із дванадцяти років; першим моїм текстом був величезний фанфік за W.I.T.C.H. слів так на 50 000 — дуже поганий, і за це я його люблю. Відтоді я написали ще кільканадцять оповідань — багато з яких уже застаріли — майже всі в жанрі фантастики.
Письменництво мене цікавило завжди; це єдиний “предмет” (якого навіть не було в школі, от жеж курва), з якого я читали всі можливі підручники та есеї. Кількість відеоесеїв, що я проглянули на Ютубі, перевищує кілька десятків, якщо не сотню. Якщо хочете мою добірку улюблених англомовних каналів та відео — пишіть у коментарі, обов’язково зроблю.
Як можна охарактеризувати мою творчість? Ну, можна почати з короткого списку авторів та творів, що найбільше вплинули на мене як на письменницю: це Рей Бредбері та його оповідання, Айзек Азімов, Брендон Сандерсон; ігри, такі як Dark Souls та Disco Elysium; аніме, як «Сталевий Алхімік»; музичні гурти, як Radiohead.
Я полюбляю писати як дивакуваті, сюрреалістичні історії, так і більш приземлені тексти з ухилом у психологію персонажів. Багато з них — про квірних людей. Окрім цього я пишу довгочити про сторітелинг: це й аналіз сюжетів книг, фільмів, серіалів, ігор, і розбори/огляди/рекомендації, і просто роздуми про літературні тропи, архетипи та техніки.
Прямо зараз у мене є кілька готових оповідань та довгочитів, які я потроху публікуватиму в Друкарні (якщо хочете прочитати їх прямо зараз — вітаю до мого каналу в Телеграмі). До того ж я пишу повість із кодовою назвою «Акваріум» — антиутопію про хлопця, який хоче вирватися зі свого міста і… ну, побачите. Пишу його я довго, зараз — на стадії першої редакції після чернетки.
Ще довший мій проєкт — роман із кодовою назвою… ееем… «Мужики з мечами бігають містом та пиздостраждають». Цій назві вісім років, не треба на мене так дивитись! Вона ще й застаріла: головний герой книги не мужик, мечів тут ні в кого, вважайте, нема, і пиздостраждати нікому й ні за чим, бо романтичних ліній у романі нуль. Це просто темне фентезі про монстрів, що одним поглядом розривають людей зсередини, та про «лицарів», які закорковують свої емоції в магічні татуювання, щоби мати шанс із тими монстрами боротися. Цей роман дуже багато настраждався, але, нарешті, в мене є готовий аутлайн і редакція, яка мене задовольняє структурно, тож лишилося тільки написати фінальну версію.
І на останок, трохи про себе. По-перше, як ви вже зрозуміли, я не чураюся лайки в довгочитах (але в художніх текстах її немає), і це радше роблю заради себе, ніж заради читача. Мої тексти постійно здаються мені занадто патосними або претензійними, і лайка дає змогу якось, ну, знизити градус інтелектуальності? Я не знаю, не питайте ХД.
По-друге, у мене у творчості є періоди спаду й підйому: я можу бути дуже активним та продуктивним тиждень, два, а потім щось станеться — і в мене не буде сил на роботу тиждень-два. Я потроху вирівнюю ці качельки, але з перемінним успіхом, тому можу якось робити павзи в публікаціях. Головне — знайте, що я завжди повертаюсь до роботи, і в найкращих умовах публікуватиму мінімум один довгочит або оповідання на тиждень.
Якщо все, що я написав тут, вас зацікавило — підписуйтесь, читайте, кидайте оплески та пишіть коментарі. Мені дуже приємно бачити вас тут, і сподіваюсь, що ви добре проведете час.
