Ранковий вечір на небосхилі думок. Незмірні честь та кодекс ницо й потворно стоять перед холодною справедливістю.
Поряд із садом покинутих хат ростуть незрозумілого походження трави. Обличчя любе мені варте декількох пестливих слів, пелюстки невинно спостерігали над озерним краєвидом.
Батьківщина й материнський спів – десь тут мої затавровані демони, лагідно складені серед пелюшок всередині таємничої дерев’яної скрині. Негайно, вороне, відлітай. Ще рано з’являтись тобі.
Музика шалених бджіл перемикається вечірнім блюзом комах.
Палає острівець вдалині, озеро не перешкода жодному вогню. Неминучий скрип дверей. Шалений погляд старця із просякнутим кров’ю ножем в кістлявій руці. Втеча обопільного люду.
Як же зоряне небо безтурботно спостерігає за пожежею!
Зрозуміти чисте блакитне небо та його неосяйну прикметність..
Підходжу до понівечених квітів, ті тепер не знають свого місця в суспільстві.
***
Вони бояться свободи. Вони бояться справжньої свободи, тому прораховують кожен наступний крок, все своє життя знають наперед та називають це вибором. Вони таким чином стають бранцями власної ідеї. В невизначеності вся свобода. Розуміння, що завтра може прийти в гості Смерть - ось справжня свобода. Навряд можу назвати себе вільним. Одна рука намагається рухатись, інша сковує її. Перетни нарешті межу безкрайніх полів та густих і темних дрімучих лісів, вступи у володіння дикої природи. Там Діоніс підготував наступні оргії для небагатьох сміливців. Врешті треба пам'ятати, як насправді люди заради зовнішнього світу забраковують внутрішній, роблять його менш яскравим. Завертає дорога в хащі, котрі не позначені на мапі. Якщо я дійшов до цієї точки, то варто не відступати, інакше знову втрачу власну душу. Хоч і вважаю, що душа всередині може переродитися сотні разів. Обирай – на будь-який смак і колір, яка тобі стане зручнішою. Правда саме дитячу душу варто берегти до кінця. Тільки перед новонародженою дитиною Смерть готова прихилити коліно.
***
Стояти над прірвою, вдивлятись у темряву. Десь там непевна відповідь на всі наші запитання щодо існування. Трохи тільки випити й знову падати в нескінченну темряву, там десь вони лежать – всі наші таємниці. Руде волосся ховає холодне бліде обличчя. Скам’янілий погляд недосяжний мені. Нервове заперечення разом з домішками власних почуттів. Перевернута полиця різноманітних книжок й протерті сторінки старовинних видань. Немічне ковтання невідомої води попри безглуздість водоспаду, котрий змиває болотний колір на шкірі шамана. Віднині й повсякчас і навіки вічні існуватиме право на долю, незрозуміле жодній праведній душі. Відчуйте врешті, грішники, свободу! Останні птахи покидають прозорий відвертий світ, я бачу їхні поранені крила, відтепер жодна не стане на заваді слухняності й покорі. Хіба що далі руде волосся ховає той безмежний погляд минулої містичної краси. Продовжувати писати хоча б щось разом з недолугими танцями шамана під водоспадом власної свободи.
