Зараз на стільки складні часи, що навіть не хочеться мати мрію чи мету просто хочеться тиші, спокою та відсутності страху за майбутнє. Я 2003 року народження, цікаво на скільки це відгукується в мого покоління +-5 років? (Чекаю коментарі)
Мені подобається думка, що ціль стає жаданою тобою коли є конкуренція, але коли все занадто фігово то чогось конкретного вже і не хочеться.
Так я в свою 21 маю сім'ю але не маю цілі. Маю щось розмите, якесь бажання просто щоб все було добре, всі від мене відчепилися і я зміг би добудувати своє щастя. Але цього не стається, це виснажує, інколи зробити якийсь малий рух дуже важко, руки важкі, ноги важкі, все тіло важить мабуть декілька тон. Жити з цим можна, але це ще більше виснажує.
Вся надія на якісь звершення в майбутньому щоб триматися хоч якось на плаву і не потонути.
Чекаю ваших особистих думок. Як ви з цим живете? На скільки нас багато?
