Дитинка Сільвера і Кенді

— Сільвере, є розмова.

— Хм? Що сталося?

— Хотіла поговорити з тобою про дітей. Ти хотів би дітей?

— Дітей? Це... Дуже раптове запитання для мене, — від подиву його очі стали трохи ширше звичайного, і він трохи випрямив спину. — Не знаю точно. Можу з впевненістю сказати, що зараз точно ще не час.

— А я так хочу бути мамою... Я багато про це думала. Але нам важко буде впоратися, ми ще такі молоді, без досвіду.

— Ти права. Це важливе та обережне питання. Зараз справді ще рано починати про це думати. Це справді велика відповідальність. Проте згодом, коли ми і морально, і фінансово будемо готові стати батьками... Чому б ні?

— Ура!

— Дитина — велика відповідальність, ти і сама розумієш це, так?

— Так!

— Але я точно можу тобі пообіцяти, що колись дитина буде, якщо ми обидва цього будемо прагнути, чи не так?

— Звісно! Боже, я тільки можу уявити, з якою ніжністю я буду обіймати маленьку крихітку... А коли ми приблизно будемо готові до цього?

— Що я тобі можу сказати... Ми ще молоді, розумієш... Коли будемо фінансово і морально підготовлені — тоді.

...Пройшло 4 місяці....

З'явившись у Сільвера за спиною, поки він сидів на кріслі, Кенді запитала його:

— А тепер ми готові до дитинки?

— Що? Ще ран...

— А може ми все ж готові?

— ...Морально ти ось готова?

— Не зовсім, але відчуваю, що хочу скоріше!

— І я не готовий. Рано про це говорити.

...

*Минуло півроку...*

— А зараз ми готові до дитинки?

— Морально — може і так, але фінансово...

— Ох.. зрозуміла!

...

— Вона мене готує до цього, — розповідав Сільвер Коулет, — але я не до кінця все ж поки що готовий... Вона просить уже скоріше. Я хочу, щоб вона була щаслива, але чи будемо ми щасливі, переживши стільки труднощів у такому віці, — ось у чому питання.

— Ясно, — відповіла Коулет, докуривши цигарку. — Діти — це взагалі пиздець важко. Вона сама-то готова до такої відповідальності?

— Я думаю ні... Вона ще ж молода, бездосвідна, як і я сам.

— Ага...

— Але як же вона мріє... Багато мені про це розказує. "Я так хочу мати своє маленьке сонечко" каже. Я аж ледь не всплакнув, почувши це.

— Надіюсь у вас, коли настане час, все вийде.

...

*Минуло ще пару місяців...*

— Ну а зараз ми готові до дитинки?

— Дай ще час...

*Минув ще місяць...*

— Я хочу дитинку..

— ...Що ж. А ти готова до такої відповідальності?

— Т-так. Зробимо?

— Я в принципі готовий, — він встав зі стільця.

— Давай сьогодні і зачнемо!

— Стоп, ти впевнена?

— Таак!

Сільвер глибоко вдихнув, відчуваючи змішані почуття. Він подивився на Кенді, бачачи її рішучість і захоплення.

— Якщо ти так сильно цього хочеш, ми спробуємо, — сказав він, обіймаючи її. — Ввечорі.

— Ураа! Ми пройшли через багато разом, і я впевнена, ми будемо чудовими батьками! Кенді усміхнулася, обіймаючи його у відповідь.

...

Вони разом провели вечір, говорили про майбутнє, мріяли про те, як буде виглядати їхня сім'я, обговорювали імена для дитини та уявляли як вони впораються з новими викликами.

— Якщо буде дівчинка, давай назвемо Міла?

— Непогане ім'я. А якщо хлопчик — Сиріус. Як тобі?

— Цікавенько ім'я. А можна ще Сільверіус.

— Та ні. А якщо дівчинка — можемо назвати Майя.

— Ох! Прям як квіточка! Так і назвемо!

— А які ще варіанти розглянемо для хлопчика?

— Мммм... Марк?

— Назаріус...

— Маркус.

— Та ні. Мені все ж подобається Сиріус. А тобі?

— Ммм.. Олесь! Ось!

— Красиво.

...

Після вечері вони підійшли до вікна, милуючись зоряним небом. Кенді відчула, як її серце билося швидше, але водночас вона відчувала спокій і впевненість у своєму рішенні.

— Ти бачиш ту зірку? — запитала Кенді, показуючи на одну з яскравих зірок на небі. — Давай загадаємо бажання.

— Добре, — погодився Сільвер. — Що ти загадала?

— Я загадала, щоб у нас все вийшло і щоб ми були щасливими разом, — відповіла Кенді, ніжно дивлячись на нього.

— Я теж, — тихо сказав Сільвер, обіймаючи її. Вони стояли біля вікна, тримаючись за руки, відчуваючи, що їхнє життя змінюється на краще.

...

Вони зачали дитину.

...

— Ммх... Мх.. — Мичала з задоволенням Кенді. — Нарешті..

Вони встали.

— Будемо надіятися що все вийшло! Я таак надіюся.

— Я теж.. — Втомлено усміхнувся Сільвер. — Думаю вийде.

— Може.. відразу сходимо за тестом на вагітність?

— Ти вже так поспішаєш... Його потрібно брати через тиждень. За один день нічого не покаже.

— Ну добре.

...

*Минув тиждень.*

Тест показав дві смужки! Кенді відразу прибігла до Сільвера з цією новиною. А потім подзвонила батькам, і вони раділи разом з ними! Сільвер вирішив подзвонити своєму відчиму (з матір'ю він не спілкується).

— Ало, привіт, пап.

— Привіт! Давно не спілкувалися.

— Ага, і з тих пір багато що змінилося. Знаєш що? Я стану батьком.

— ...Ти що це, серйозно?

— Так.

— Ого... Таку відповідальність на себе береш. А у мене от ніколи не було дітей... Тому мені було за щастя, що хоч ти у мене був. Хех. Мені не зрозуміти як це — бути батьком від народження дитини.

— Так. Як там мама?

— Да нормально.

— Вона розказувала тобі колись, як зі мною мучилась?

— Ага.

— Чомусь про це згадав.

...

Після його розмови з батьком Кенді вирішила поговорити з хлопцем про це:

— Я ніколи не запитувала, але цікаво просто... Тебе мати з народження так не цінувала?

— Ага. Я був небажанною дитиною. Вона рідко гуляла зі мною. Часто з бабусею і нянькою залишала. Якось так. Але є і хороші спогади, наприклад як вона зі мною в зоопарк пішла, у музеї ходила... Цікаво було, але більше у зоопарку. Мені так жирафи подобались.

...

Кенді сиділа на кухні, тримаючи в руках чашку чаю. Її обличчя було спокійним, але всередині вирували емоції. Перші тижні вагітності принесли багато змін.

*Минуло ще декілька тижнів...*

Кенді часто прокидалася з нудотою, іноді не могла навіть думати про сніданок. Часом її груди були настільки чутливими, що навіть легкий дотик викликав дискомфорт. Але найбільше її турбувала постійна втома — навіть після довгого сну вона відчувала себе виснаженою.

Настрій Кенді постійно змінювався: вона могла сміятися від радості, а через кілька хвилин плакати від незначної дрібниці. Відчувала тривогу за майбутнє, хвилювалася про здоров'я дитини і своє власне. Але водночас всередині неї зароджувалася нова, незнайома раніше любов — до маленького життя, яке росло всередині неї. А Сільвер був завжди поруч.

*Минав 16-ий тиждень вагітності*

З часом Кенді стала відчувати себе краще. Її тіло адаптувалося до нових змін, і вона почала насолоджуватися вагітністю. Животик її почав помітно рости. Емоції Кенді стабілізувалися. Вона відчувала більше радості та енергії, хоча іноді її все ще охоплювала тривога щодо майбутнього. Кенді активно готувалася до народження дитини: читала книги, відвідувала курси для вагітних. Вона відчувала підтримку Сільвера, який завжди був поруч.

...

Настав останній етап вагітності.

Кенді вже не могла дочекатися моменту, коли зможе побачити свою дитину. Живіт Кенді став великим, і кожен рух давався їй з труднощами. Вона набрала вагу, а ноги і руки іноді набрякали. Печія і проблеми зі сном стали постійними супутниками. Проте, Кенді мужньо долала всі труднощі, розуміючи, що кожен день наближає її до зустрічі з малюком. Тривога і хвилювання змінилися на нетерпіння і радість. Кенді мріяла про те, як буде тримати малюка на руках. Вона відчувала підтримку Сільвера, який намагався зробити все можливе, щоб полегшити її стан. Їхні вечори стали особливими: вони разом мріяли про майбутнє, готували дитячу кімнату і обирали маленький одяг для малюка.

09.04. Був вечір, коли Кенді відчула перші перейми. Вона злегка здригнулася від болю і поклала руку на живіт, відчуваючи, як малятко ворушиться всередині неї.

— Сільвер, мені здається, почалося, — сказала вона, а на очах її виступили сльозки.

Сільвер миттю опинився поруч.

— Добре, не хвилюйся. Зараз я викличу швидку, а ти спробуй дихати рівно, як нас учили на курсах, — він говорив м'яким, заспокійливим голосом, який завжди допомагав Кенді заспокоїтися.

Після напружених хвилин у швидкій допомозі, Кенді і Сільвер опинилися в пологовому відділенні. Лікарі і медсестри почали готувати все необхідне, а Кенді намагалася зосередитися на своєму диханні, відчуваючи, як болі стають інтенсивнішими.

— Сонце, тримайся, я тут, поруч з тобою, — сказав Сільвер, тримаючи її за руку. — Ти справляєшся добре.

...

— Вітаємо, у вас дівчинка! — сказала лікарка, покладаючи маленьке тільце на груди Кенді.

Сльози радості потекли по щоках Кенді. Вона обійняла свою новонароджену дочку, відчуваючи, як її маленьке сердечко б'ється поряд з її власним.

Сільвер схилився над ними, очі блищали від щастя.

— Вона прекрасна, Кенді. Ти зробила це, — його голос був наповнений радістю і любов'ю.

...Післяпологовий період...

Пологи залишили Кенді виснаженою, але щасливою. Вона відчувала біль, втому, але кожен погляд на малютку наповнював її радістю. Лохії, які супроводжували її в перші дні, нагадували про нещодавнє народження дитини. Груди набрякли, і почалася лактація. Вона відчувала хвилювання за кожну дрібницю, але разом із тим — щастя. Кенді поступово відновлювалася після пологів. Втома від безсонних ночей стала звичною, але вона знаходила підтримку в Сільвері та близьких. Донечку, до речі, назвали Майя. Сільвер ніжно доглядав за ними обома, допомагаючи у всіх щоденних потребах. Вони разом навчалися, як правильно годувати і доглядати за Майєю.

Але сам Сільвер впав трохи в депресію. Коли народилася Майя, світ Кенді і Сільвера кардинально змінився. Маленька дівчинка принесла з собою безліч радості та нових обов’язків. Однак з часом Сільвер почав відчувати важкість, яку важко було пояснити.

*Минуло кілька тижнів...*

Емоційно Кенді переживала суміш радості від народження дитини та тривоги щодо її догляду. Вона ставила перед собою велику відповідальність і намагалася впоратися зі своїми сумнівами щодо нової ролі матері. І Кенді відчувала значну втому після пологів.

Перші кілька тижнів після народження Майї були насичені турботами, але поступово Сільвер почав відчувати, що втрачає себе. Він ставав усе більш втомленим, апатичним, його турбували думки про те, що він недостатньо хороший батько. Одного вечора, коли Майя вкотре плакала, Сільвер не витримав і вийшов на балкон, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Він бачив як Кенді втомлюється після безсонних ночей, як турбується про Майю і про все, що стосується їхнього нового життя, і тому не хотів, щоб вона бачила його таким, яким він відчував себе зараз: виснаженим і пригніченим. Ночами, коли Кенді і Майя спали, він тихо сидів на кухні, замислюючись про своє життя. Думки про відповідальність і страх не впоратися з роллю батька охоплювали його, але він мовчав. Він переконував себе, що має бути сильнішим. І Кенді почала помічати, що Сільвер стає все більш віддаленим і замисленим, навіть коли він поруч. Вона також помітила, що його зазвичай спокійний вигляд інколи змінюється на тінь розчарування і втоми.

Одного дня, коли Майя спала, Кенді вирішила поговорити з Сільвером про його стан. Вона зібралася з духом і запитала:

— Сільвере, ти вже давно виглядаєш втомленим. Ще я помітила, що ти більше мовчиш і здається, що ти відсторонився. Що сталося?

Сільвер спочатку спробував заперечити, сказавши:

— Нічого, просто багато думок. Все в порядку.

Але Кенді продовжила:

— Ти знаєш, що можеш мені сказати про будь-що. Я помічаю, що ти переживаєш..

Сільвер глибоко зітхнув, і після короткої паузи вирішив відкритися:

— Я відчуваю, що не справляюся як треба. Але не хочу, щоб ти бачила мене слабким, але мені важко справитися з усією відповідальністю, сонце. — Він пустив сльозу.

— Сільвере..! Ти не маєш намагатися це приховати. Я теж боюся, але ми можемо подолати це разом. Ти не повинен бути ідеальним. Я кохаю тебе, — Кенді обійняла його, — і ми будемо підтримувати один одного. Мені важливо знати, що ти відчуваєш.

Він обійняв її у відповідь і заплакав.

— Ми обоє новачки у вихованні дитинки, але важливо, що ми разом. Я вірю, що ми впораємося! Ми будемо підтримувати один одного.

Кенді теж пустила сльозинку, тоді поглянула на Сільвера і усміхнулася. Він їй у відповідь також. Її слова стали для Сільвера великим полегшенням..

— Так, ми впораємося разом...

*Минуло кілька місяців...*

Тіло Кенді поступово повернулося до нормальної ваги, і гормональний баланс відновився. Годування стало рутинною справою, а емоційний зв'язок з дитиною зміцнився. Кенді відчувала, що стала сильнішою і впевненішою в своїх силах. Вони разом з Сільвером насолоджувалися кожним моментом. Кенді відчувала сильну підтримку від Сільвера, вони разом раділи всім новим досягненням Майї: перші усмішки, перші вирази, перші звуки.

Кенді і Сільвер вирішили, що щовечора будуть виходити на прогулянку з Майєю.

Коли минуло кілька місяців, Кенді почала думати про повернення на роботу. Вона мала змішані почуття: з одного боку, вона сумувала за своїми колегами і роботою, з іншого — не хотіла залишати Майю.

— Я думаю, що варто спробувати повернутися на роботу, хоча б частково, — поділилася вона своїми думками з Сільвером одного вечора.

— Думаю ще зарано... Давай ще декілька тижнів посидиш удома?

— Добре.

...

Одного чудового дня, коли Майї виповнилося рік, Кенді і Сільвер стали свідками її перших кроків. Вони обидва були вдома, коли це сталося. Майя випустилася з дивану і зробила кілька невпевнених кроків до Сільвера.

— Подивись, вона йде! — вигукнула Кенді зі сльозами радості на очах.

Сільвер підняв Майю і обійняв її, відчуваючи неймовірну гордість і радість.

— Ти така молодчинка! — сказав він, гойдаючи її в обіймах.

...

Після кількох місяців, проведених вдома, Кенді і Сільвер вирішили, що настав час для їхньої першої сімейної поїздки. Вони обрали затишне містечко біля моря, де можна було насолоджуватися свіжим повітрям і спокоєм.

— Ти впевнена, що ми впораємось з поїздкою з Майєю? — запитав Сільвер, пакуючи речі.

— Звісно, ми впораємося. Це буде наша перша пригода разом, — відповіла Кенді, усміхаючись.

Дорога була довгою, але Майя поводилася добре, спостерігаючи за пейзажами з вікна і граючись зі своїми улюбленими іграшками. Прибувши на місце, вони оселилися в маленькому котеджі з видом на море.

— Це так чудово, — сказала Кенді, стоячи на балконі і вдихаючи солоне морське повітря.

— Так, це саме те, що нам потрібно, — погодився Сільвер, тримаючи Майю на руках.

...

Минув час. Кенді з Сільвером розписалися, і тепер вони офіційно дружина і чоловік. Ніхто з них не змінив фамілію. А Майя, до речі, була Майєю Світоч.

...

Одного разу Кенді помітила, що їхня маленька донька з цікавістю розглядає плюшеві іграшки, які Кенді колекціонувала ще давненько. Колекціонування іграшок — це було її найулюбленіше хобі навіть у дорослому віці. Вона зраділа, що може показати цю колекцію дитинці.

— Ой, ти знайшла моїх друзів, — усміхнулася Кенді, приєднуючись до Майї на килимку.

Вона розставила біля неї трьох плюшевих ведмедиків, пару собачок — її улюблені іграшки з цієї колекції.

— Познайомся! Мої найкращі друзі, — Кенді посміхнулася, ставлячи іграшки поруч з Майєю.

Майя з великим зацікавленням потягнулася до плюшевого ведмедика і почала обережно торкатися його м'якого хутра. Кенді уважно спостерігала, як маленькі рученята її доньки знайомляться з кожною іграшкою.

— Це ведмедик, — Кенді взяла ведмедика і посадила його біля Майї. — А це його друзі — собачки Бім і Бом, і друзі три ведмедики.

Майя почала активно гратися, переставляючи іграшки з одного місця на інше. Її очі сяяли від радості, і Кенді не могла стримати усмішку і сльозки, спостерігаючи за цим.

— Ти така чудова, Майєчко, — промовила Кенді, коли малеча взяла одного з ведмедиків і обійняла його.

Кенді вирішила приєднатися до гри. Вона принесла маленький іграшковий чайний сервіз і розклала його на килимку.

— А давай влаштуємо чаювання для наших друзів, — запропонувала вона.

Майя, здається, зрозуміла ідею і з цікавістю спостерігала, як мама розставляє маленькі чашечки і тарілочки перед іграшками.

— Дивися, це твоя чашечка, а це — чашечка для ведмедика, — Кенді продовжувала говорити, з задоволенням спостерігаючи за реакцією доньки.

Майя почала імітувати, як вона наливає чай в чашечки, потім підносила чашечку до ротика іграшок, смішно кривляючись. Кенді не могла стримати сміху, бачачи, як маленька Майя захоплюється грою.

— Ти так чудово граєшся, Майєчко, — промовила Кенді, обіймаючи доньку.

Вони продовжували гратися, сміятися та насолоджуватися часом разом. Цей день став особливим для Кенді, бо вона побачила, як її улюблені іграшки принесли радість і щастя її маленькій доньці.

Прийшов з роботи Сільвер.

— Ой, дивись, тато прийшов, — Кенді взала на ручки Майю і підійшла до Сільвера, помахала йому ручкою Майї.

— Привіт!

— Привіт, сонечки, — усміхнувся Сільвер і поставив на підлогу свою сумку. — Чим ви тут займалися?

— У нас було чаювання з моїми плюшевими іграшками! — Кенді радісно пояснила, тримаючи Майю на руках.

Сільвер усміхнувся, підходячи ближче. Він обняв Кенді і поцілував її в лоб.

— Це чудово! І перепрошую, що пропустив такий важливий захід, — відповів він, зводячи погляд на Майю. — Привіт, малечко! Можна приєднатися до твого чаювання?

Майя побачила тата і відкрила ручки, сміючись. Кенді посміхнулася й передала її Сільверу.

— Вона навіть спробувала грати чашечками для іграшок, — сказала вона, дивлячись, як Сільвер і Майя взаємодіють.

Сільвер взяв одну з чашечок і почав імітувати, ніби п’є з неї, при цьому Майя сміялася і дивилася на нього з захопленням. Кенді враз відчувала, як її серце наповнюється щастям, бачачи, як її чоловік і донька весело проводять час разом.

— Як проходив твій день, Сільве? — спитала Кенді, коли Сільвер закінчив чаювання з Майєю.

— Цікавий день, сьогодні редагував текст дитячої книжки, — відповів він, кладучи чашечку на стіл. — А тепер я думаю про вечерю. Що б ти хотіла?

— Супчику.

— Гаразд. — Сільв пішов на кухню готувати.

...

Одного разу завітали до Сільвера з Кенді мама, тато і дідусь Кенді.

— Привііт, діти наші! — привіталася мати.

— Привііт, — помахали ручками Кенді і Майя, мило усміхаючись. Кенді тримала її на руках.

— Доброго дня, — елегантно привітався Сільвер.

— Божечки, наша онучка! Майєчка! Привіт! — Мати рада була нарешті побачити знову її вживу, а не лише по відеозв'язку.

— Така мила, — сказав батько Кенді.

— На тебе так схожа! А риси обличчя більше на Сільвера, — дивився дідусь, порівнюючи правнучку з Сільвером.

— У нас стіл на святковий обід уже накритий!

— О, це чудово, — зрадів батько Кенді. — Давайте всі сядемо і насолодимося цією нагодою.

Кенді обережно посадила Майю у високий стільчик біля столу, а сама разом із Сільвером, дідусем та батьками зайняла свої місця. На столі стояли улюблені страви, приготовані Кенді та Сільвером, а також кілька особливих страв, які принесли батьки Кенді.

— Дуже раді, що змогли приїхати і провести цей день разом з вами, — сказав дідусь, розливаючи напої.

— Майєчка, ти скучила за прадідом, бабусею і дідусем? — запитала Кенді, посміхаючись доньці.

— Агу! — радісно відповіла Майя, граючись з маленькою ложечкою.

— А ми як за тобою скучили, — відповів дідусь.

Обід проходив у веселій і затишній атмосфері. Вони ділилися новинами, жартували і насолоджувалися компанією одне одного. Майя, хоч і була маленькою, раділа кожній хвилині, проведеній з родиною.

Після обіду всі разом вийшли на прогулянку до парку неподалік. Майя весело бігала, збирала квіти і сміялася, а батьки Кенді не могли натішитися її безмежною енергією і життєрадісністю.

— Це так чудово, що ми можемо провести цей час разом, — сказала мати Кенді, спостерігаючи за онукою.

— Дійсно, — погодився Сільвер, тримаючи за руку Кенді. — Ми дуже цінуємо ці моменти.

— І ми також, — додав батько, усміхаючись.

Повернувшись додому, всі знову сіли за стіл, цього разу для чаювання з домашніми тістечками, які приготувала мама Кенді. Вечір пройшов у теплій родинній атмосфері, сповненій любові і радісних спогадів.

— Дякуємо вам за цей чудовий день, — сказав батько Кенді перед тим, як вони з матір'ю зібралися йти.

— І вам дякуємо, що прийшли, — відповіла Кенді, обіймаючи батьків. — Майя була такою щасливою вас бачити.

— Ми обов'язково будемо частіше приїжджати, — пообіцяла мати, обіймаючи онучку. — До нови