Останнім часом я постійно чую/бачу, як хтось говорить про масштабне мислення, про те, що нам потрібно змінити світ і наш спосіб мислення, ставити масштабні цілі тощо.
В соцмережах пишуть про це, в книжках пишуть (в одній книзі, яку читала для роботи, я зустріла тезу «Ви не розробляєте програмне забезпечення — ви змінюєте світ!»), на роботі про це говорять. Зрештою, я спіймала себе на тому, що читаю в Facebook черговий допис про зміну світу — й почуваюся трохи нікчемною, бо просто живу своє звичайне життя, виконую звичайні робочі задачі й не створюю ніяких глобальних змін.
Та знаєте, якщо подумати про це трохи довше, ніж п’ять секунд, і не слухати критичний голос, який миттєво починає нашіптувати, що я роблю недостатньо, то воно не зовсім так, як здається.
Ми всі змінюємо світ. Або навіть не так: ми створюємо його. Створюємо реальність, в якій живемо, — своїми щоденними дрібними вчинками, своїми словами, своїм ставленням до людей.
Так, я не маю можливості (та і бажання теж, якщо чесно) звертати гори й перевертати все з ніг на голову.
Але я можу усміхатися незнайомим людям в метро — і цим робити їх настрій трохи кращим.
Я можу не сміятися з гомофобних, трансфобних, сексистських чи інших жартів, що дискримінують людей, — і цим самим показувати, що я не хочу й не буду нормалізувати таке ставлення, що це не весело, не смішно й не «круто».
Я можу щиро розповідати про свої проблеми з психічним здоров’ям — і цим показувати, що погано почуватись іноді — нормально, мати проблеми — нормально, звертатися по допомогу — нормально, стигматизувати чи знецінювати чийсь досвід — НЕ нормально.
Я можу ділитися своїм досвідом про стосунки зі своїм тілом і шлях, який пройшла, писати свої дописи про бодінейтральність (нехай і лише для кількох десятків людей), не коментувати зовнішність людей — і цим самим допомагати іншим людям будувати кращі стосунки зі своїм тілом.
І ще безліч дрібниць: не кричати на людей у сфері обслуговування за найменшу помилку, не знецінювати чужу роботу, вислухати когось, коли людина цього потребує — без порад і засудження.
Це тільки те, що спадає на думку, поки я пишу. І кожен із цих маленьких вчинків впливає на людей навколо. А ці люди потім впливають на інших людей. І хто знає — можливо, комусь із цих людей наші маленькі вчинки допоможуть колись зробити глобальні зміни?
Не знаю, як закінчити цей рандомний роздум, тож згадаю те, що вже колись писала: мені подобається трактування карми, в якому її розуміють як принцип причинно-наслідкових звʼязків, такий собі закон взаємозалежності всього. Не «роби хороше й тобі повернеться хороше й навпаки», а «якщо я щось зроблю, щось станеться» — маючи на увазі, що будь-яка дія має наслідки. А будь-який наслідок — це маленька зміна. А без таких маленьких змін ніколи не буває великих.
