Ти не бачиш її. Брехня схожа на запах цигаркового диму, що в’їдається у кожну річ навколо тебе, навіть коли чужа цигарка давно дотліла. Брехня так само легко потрапляє до легень, так само постійно й потроху труїть тебе зсередини. А ти ніколи в житті не палила, і не збиралась. І взагалі терпіти не могла цього запаху.
Спочатку ти гадаєш, що той дим тобі не шкодить. А згодом переконуєш себе в тому, що шкода тебе омине. Ти не палиш, отже не труїшся. Ти зможеш звикнути й до диму, й до запаху. Але знаходитись поруч із курцем – ще гірше, ніж бути ним. Тому що – так. Ти звикаєш. Звикаєш до відходів чужої отруйної звички, і врешті стаєш залежною від них. Однак не першосортною залежною, й навіть не другосортною. Першосортні палять постійно, другі – зрідка. Ти – даєш собі труїтися без зусиль, не відходячи від смороду, лишаючись на місці.
Ти стаєш пилюкою, яка зривається із землі щоразу, як чужі ноги проминають її. Але тільки тоді. Ти відчуваєш себе живою тільки тоді, коли чужі підошви стираються об тебе. Тому що нарешті на кілька митей здіймаєшся у повітря й можеш удати, що рухаєшся з власного бажання. Ти вже не відрізняєш своєї волі від чужих ніг – вона стає пилом під ними. І цей пил розносить усюди, аби за всяку ціну здійнятися знову. І що частіше, то краще. Навіть ненадовго – через легесенький вітерець, навіть ризиковано – через нищівний ураган.
Ти дедалі втрачаєш суб’єктність, твої легені гниють, а розтоптана воля у конвульсіях носиться світом. Конвульсіях від того, що ти ще не народилась, а вже жадаєш смерті. Брехня – це все, що ти знаєш про світ. Тож він стає завбільшки з неї. І ти знову і знову намагаєшся знайти в ній прихисток. Але тебе лиш знову і знову зриває з землі й жбурляє деінде.
Вверх. Вниз.
Вверх. Вниз.
Вверх. Вниз.
Та ця імітація життя не триватиме вічно. Бо Брехня, в яку ти віриш, поступово стає правдою. Бо вона набирає ваги з кожним новим поривом вітру й вдихається все непомітніше. Бо втрачає свої людські контури й матеріальні межі, зливаючись з усім навколо.
Бо найстрашніше в Брехні – це те, наскільки швидко вона стає частиною нас.
