У грудні 1944 року в журналі Astounding Science Fiction вийшла історія Кетрін Люсіль Мур, яка називалася No Woman Born. З 40-вих побачити щось особисто від Мур було явищем рідкісним — на той час вона вже вийшла заміж за Генрі Каттнера, свого колегу-письменника, і приділяла увагу переважно творам у співпраці з ним. І хоч критики досі губляться в тому, які твори в період їхнього шлюбу писала Мур, а які — Каттнер, з цим же оповіданням все надзвичайно прозоро: Кетрін написала його до свого одруження, без будь-якого впливу свого чоловіка.
У No Woman Born Кетрін розповідає про красиву і талановиту співачку Дейрдру, яка постраждала під час страшної пожежі. Один із лікарів приходить до висновку, що йому не врятувати тіло Дейрдри (тим паче, вона жінка з розважальної індустрії — на його думку, він робить Дейрдрі чималу послугу, що позбавляє її свого понівеченого тіла), тож вирішує помістити її мозок в нове тіло. Цілий рік лікар б’ється над цією затією і світ побачила новенька Дейрдра, яка має повністю роботизоване тіло. З цього моменту починається ряд моральних дилем, з якими зіштовхуються герої: чи можна тепер вважати Дейрдру людиною? Чи належить вона, як річ, тому, хто її створив? Якщо публіка так любила і поважала Дейрдру, чому ж була не готова прийняти її хоч і понівечену, але людську оболонку, а полюбила ту, нову, ідеалізовану? А головне, чи відчуває Дейрдра себе людиною й далі..?
У цьому творі Мур, чиї окремішні від чоловіка твори були просякнуті фемінізмом і мали сильних головних героїнь (наприклад, «Шамбло» або «Джирель із Джойрі»), недвозначно натякає на те, що люди сприймають жінок у медіа виключно за їхню оболонку. І навіть тоді, коли нове тіло Дейрдри було створено, стає зрозуміло, що лікар підганяє робота під загальні «привабливі» критерії, а не робить його зручним або, як мінімум, подібним до минулого тіла Дейрдри. У всій цій ситуації Дейрдра не більше, аніж тіло, втрата якого для тих, хто оточує її, буде означати втрату звичних для них розваг у формі її старих класичних виступів. Про те, чи хоче взагалі Дейрдра жити в новому тілі і чи відчуватиме вона комфорт, якщо буде постійно з’являтися такою на публіці, тих двох чоловічих персонажів, які доклали руку до створення її нового тіла, не цікавить.
Мур заклала в цю історію доволі трагічний історичний контекст: натяками вона формує перед нами післявоєнне суспільство (твір було написано орієнтовно на початку Другої світової), в якому жінка хоч і довела, що здатна боротися не згірше за чоловіка та може володіти новими технологіями, та й просто є кмітливою та розумною, вимушена все ще відігравати в ньому другорядну роль «берегині» і «прикраси світу». Жінці недоступна участь у формуванні нових технологій, тому ті майже не спрямовані на дослідження тих проблем, які б вирішували, наприклад, проблеми з жіночим здоров’ям: лікар не робить тіло Дейрдри комфортним, а робить його гарним не в останню чергу тому, бо кохає Дейрдру і сподівається цим вчинком зробити її своєю. Недвозначно Кетрін натякає, що якби Дейрдру врятувала лікарка, сюжет би розгортався під трошки інакшим кутом…
На жаль, за свого життя Кетрін мала вдосталь гіркого досвіду. Через нестаток грошей їй довелося кинути навчання і почати працювати, а на роботі ж приховувати, що вона письменниця — доводилося підписуватися ґендерно нейтральним «К. Л. Мур». Її твори захоплювали багатьох, однак деякі з листів їй, зокрема від свого першого чоловіка, Каттнера, починалися з Mr. Moore, наче ніхто й не розглядав тієї можливості, що подібні барвисті, магічні та просто цікаві світи могла вигадати жінка.
Ось так Кетрін Люсіль Мур написала одну з перших історій про кіборгів, водночас піднявши надзвичайно болючу і важливу для себе тему, при цьому започаткувавши ще один науково-фантастичний канон…
